Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Скарб Солоного лиману 📚 - Українською

Читати книгу - "Скарб Солоного лиману"

376
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Скарб Солоного лиману" автора Олексій Якович Огульчанський. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 ... 35
Перейти на сторінку:
ранець — зручна річ.

Взимку на ньому залюбки можна з´їхати з крутояру або високого замету, влітку він править у нас за позначку на воротах під час футбольних сутичок із нашими постійними суперниками — шестикласниками. А вже коли вирушаєм у мандри по рідному краю — зручнішого заплічника годі шукати.

З Ірвиком ми давно приятелюємо і не один рік сидимо за однією партою. Мій друг залюблений, навіть соромно сказати, у глину, пісок та нікчемні крем´яхи… Мене аж сміх розбирає, коли він милується своїми знахідками. Що то за краса? Інше діло комахи. Кожен, мабуть, бачив, як ширяє у повітрі строкатий махаон, або як стрімко летить, сердито зумкаючи, волохатий джміль. Оце краса! От чому, коли ми крокуємо десь за селом, а ми ой як полюбляємо мандрувати, завжди дивимося в різні боки. Ірвик розгляда землю, а я, задерши голову, небо.

Живемо ми в Липівці, селі, що лежить на кордоні між степом і морем. Від назви нашого села, здається, іде дух лісу, запашного меду, а насправді ніякого лісу в нас немає. Навкруги — степ, на півдні видніється луговина, серед якої синіють блюдця великих і малих лиманів та озер, зеленіють очерети, а ген-ген на видноколі мерехтить смужечка Азовського моря.

Притулок Артеміди

Автобус притишив ходу.

— Вербохмара! — оголосив водій.

Дехто з пасажирів здивувався, бо не було навкруги ані однісінької верби, а в оцю пору — і ні хмаринки в небі. Огрядний бородань, що сидів поруч зі мною, посміхнувшись, мовив:

— На яких лише зупинках не довелося бувати, а про таку вперше чую.

Коли автобус зупинився, і ми з Ірвиком поспішили до виходу, якась тіточка стурбувалася:

— Куди це ви, дітки? Тутечки й людей не видно.

— В гості до Вербохмари! — весело відповів Ірвик. Чмихнувши, автобус помчав собі далі, а ми, вийшовши, стали оглядатися навсібіч, бо вперше опинилися у цій місцині.

Перед нами лежав степ, де-не-де погорблений кучугурами, що поросли обрідними чагарцями. В груди бив дух степових трав. Привілля!

Згодом ми влаштувалися в затінку розложистої маслини. Ірвик дістав зі свого «бізона» карту нашої подорожі й розстелив її на траві. Маршрут накреслив нам Іван Дем´янович, знавець цих місць.

На карті від автобусної зупинки тяглась червона звивиста лінія. Вона йшла на південь до Солоного лиману. Обрис його нагадував грушу, хвостик якої упирався в берег моря. Біля лиману наша стежка круто повертала на схід, огинала черевце «груші» й закручувалася навколо химерної зеленої плями. Ото й була мета нашої подорожі — Вербохмара. Там ми сподівалися зустріти руду красуню — мертву голову. На думку Івана Дем´яновича, кращого місця для полювання на цього метелика на берегах Азовського моря годі було шукати.

До подорожі ми підготувалися начебто як слід. У мене з собою був сачок, у заплічнику — баночка-морилка для комах та ще картонна коробка, яку я приготував для головної здобичі: обклеїв зсередини ватою, просиченою хлороформом. Це для того, щоб враз приспати полонянку. Крім того, я прихопив усе, щоб влаштувати пастку для нічного метелика.

У мого приятеля — своє: похідна лопаточка-помагалочка, паперові пакуночки. Ірвик мав виконати важливе завдання: зібрати з берегів Солоного лиману та Вербохмари зразки ґрунтів.

Неподалік від автобусної зупинки ми побачили мисливську стежину і бадьоро рушили нею. Моє серце радісно калатало — я вже уявляв, що цієї ночі стану володарем найбільшого в усій Європі метелика.

Мисливська стежка крутилася між кучугурами та хащами шипшини, то провалюючися в яму, то знову виходячи на рівнину… Ми довго крокували нею, аж поки нарешті степ залишився позаду і перед нами розлігся синій простір — Солоний лиман. Північний берег лиману здіймався горбом, а весь лиман оперізувала яскраво-руда смуга пляжу. Ліворуч — на сході — бовваніли величезні кучеряві верби. Здаля вони справді нагадували зелену хмарину. Цікаво, як виросли отакенні верби на цих солончаках, де, окрім миршавих чагарів маслини, нічого не було? Здавалося, самі морські буйні вітри принесли оте зелене диво з далеких казкових країн. Хмарина зачепилася за берег лиману і тепер зачаровано вдивлялася в синє дзеркало води. Ото й була Вербохмара. Серед липівських мисливців завжди тільки й мови було про ті верби. «Коло Вербохмари качок тих видимо-невидимо» або «Від скаженої громовиці врятувала дупласта верба…»

Вже біля лиману ми відпочили, а згодом і до роботи стали. Ірвик нишпорив по берегу — розшукував зразки ґрунтів, я теж не гаяв часу — гасав із сачком по солончакових джунглях, ловив комах. Отак поволеньки просувалися до зеленого дива. Вже надвечір підійшли ми до вербового гайка і заходилися оглядати його. Більшість дерев були маленькі, тоненькі, лише одне серед них — товстенне-претовстенне, мабуть, дупласте. То, певно, й був вербовий батько, у дуплі якого рятувалися липівські мисливці від громовиці та дощу. Над дуплом, на шматку фанери, якийсь мисливець-жартівник розгонисто написав: «Притулок Артеміди».

Притулок богині мисливців нам одразу ж припав по душі. Дупло просторе, у ньому — купка сіна, на стінці—поличка з мисливським запасом: сіллю, сірниками. Хтось порозвішував тут сніпки запашних трав — чебрецю, полину, ромашки. Міцний запах трав надійно захищав цей притулок від комашні…

Вирішили ночувати в череві вербового батька. Поскладали своє похідне майно на сіно, й Ірвик пішов дозбирувати грунти, а я почав

1 2 3 4 ... 35
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Скарб Солоного лиману», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Скарб Солоного лиману"