Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Скарб Солоного лиману 📚 - Українською

Читати книгу - "Скарб Солоного лиману"

411
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Скарб Солоного лиману" автора Олексій Якович Огульчанський. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 3 4 5 ... 35
Перейти на сторінку:
готувати пастку для метелика. Налив у миску з півсклянки меду, а краї старанно обліпив липучкою. Де б тепер не вмостилася нічна красуня, обов´язково прилипне своїми шістьма лапками. Свою пастку я влаштував на мисливській поличці.

Коли звечоріло, повернувся Ірвик, і ми полягали спати.

— Посмокчи, Сергію, на ніч медовку, щоб снилися сни солодкі-пресолодкі, — проказав Ірвик і подав мені кругленьку цукерку. Я смоктав медовку, і вона здалася мені запашнішою за сам мед… Уже засинаючи, помітив, як із закапелка викотився якийсь волохатий шар, перевалив через мої ноги, а слідом за ним протупала трійка менших круглячків. Здогадався: то їжачиха повела своїх діток на луговину. Згодом над моєю головою нечутно промайнула чорна тінь кажана. Виходить, не тільки ми вподобали притулок богині Артеміди.

Не знаю, як спав мій друг, а мені тієї ночі не снилися ні солодкі, ані гіркі сни. А збудив мене відчайдушний писк. Певно, якийсь звірок потрапив у біду і волав очманіло: «Рятуйте, гину!» Я підвів голову й озирнувся. В дупло вже зазирало ранкове сонце. Ірвик ще спав. Я легесенько штовхнув його ліктем у бік, він прокинувся і прислухався.

— Миша в мед потрапила, — чомусь прошепотів він, і ми кинулися до моєї пастки.

Навколо медової принади поналипало різної мошви, але ні мертвої голови, ні миші ми не побачили. А звірок усе кликав на допомогу. Де ж він? Знову прислухалися. Он, виходить, де — у пакунку з медовими цукерками…

— Зараз побачимо, хто це так волає! — вигукнув Ірвик, схопив свої медовки і вибіг з дупла. Я за ним. Він розгорнув пакунок, і з нього на пісок випало кілька цукерок і… великий рудий метелик.

— Мертва голова! — ошаліло крикнув я і кинувся на нього, мов яструб на горобця. Притиснув свою здобич обома руками до піску, і так, навпопічки, закляк. Із-під моїх рук усе лунав писк. Виходить, пищав метелик. За хвильку крилатий пискун лежав у коробці між ватними матрациками. Я перев´язав ту коробку мотузочком, щоб не втік, бува, красень!

Коробку з дорогоцінною здобиччю я поклав у Ірвиків «бізон» — там вона збережеться краще, ніж у моєму зіжмаканому заплічнику.

— А знаєш, Сергію, я ж тоді збрехав… — зізнався раптом мій друг.

— Коли? — не зрозумів я.

— Коли-коли, — буркнув він. — Як до нас мертва голова залетіла.

— Як! Чого? — знетямився я.

— А отак. У мене ж тоді у «бізоні» такі самі медові цукерки лежали. Спочатку я про це забув, а потім не зізнався, бо не хотів, щоб мене ласуном дражнили…

— Медові цукерки? — аж підхопився я. — Так от чому до нас завітав рудий медоїд! Закортіло поласувати медовками…

— А сьогодні дізналися — отой ласун пищить, як миша! — підхопив Ірвик. — Ну, думаю, ми заслужили вже відпочинок! Давай до моря! Скупаємося. Вже ж додому час.

— А речі?

— Складемо он під тією вербою, — кивнув приятель на крайнє дерево.

— А як хто поцупить? — завагався я.

— Тут? Та ти що? Кому потрібні наші заплічники? — Хіба тільки чайкам.

— Ну, гаразд, — погодився я.

Ми залишили під вербою своє майно, а самі щодуху помчали до моря. Коли вже відбігли далеченько, Ірвик чомусь озирнувся.

— Глянь, Сергію, ген туди, — сказав він, кивнувши головою на Вербохмару.

Я подивився на верби, але нічого не помітив.

— Що там?

— Начебто якась тварюка господарює біля наших речей.

— Я ж казав… — почав було я, хоча сам ніякого злодія не побачив.

— Ой лихо, тварюка щось потягла в чагарі! — перелякано зойкнув Ірвик, і ми щодуху кинулися до Вербохмари.

Ірвик не помилився. Під вербою справді побував якийсь злодій і накоїв шкоди. Пошматував Ірвикові пакуночки з грунтами, а головне забрав «бізона». А в ньому ж була коробка з мертвою головою!!!

Відчай охопив мене. Я ж не встиг навіть як слід намилуватися полонянкою!

Деякий час ми тупцювали по галявині й ошелешено оглядалися. Хто ж цей крадій? Ондечки лежить пакунок із харчами — хліб, сало, — його він не взяв. А ранець чомусь поцупив. У ньому ж крім підручників і глини нічогісінько не було. Дивний злодій! Шукаючи крадія, ми обнишпорили вербові хащі, але марно: «бізон» зник.

Засмучені й нещасні почалапали ми вздовж озера до автобусної зупинки.

Крокуючи за Ірвиком, я подумки заспокоював себе: «Все буде добре! Ми тепер знаємо, на що слід ловити мертву голову, і неодмінно її впіймаємо».

Вже тоді, як стежинка від Солоного лиману повертала в степ, ми трохи отямились і вирішили скупатися, бо день був таки спекотливий. Мовчки пороздягалися і побрели мілководдям. Вода у лимані була прозора й тепла. Я пильно вдивлявся під ноги, сподіваючись побачити бодай якусь рибчинку, а бачив лише, як снували на дні якісь бридкі, волохаті, схожі на стоніжок черв´яки. Іноді ноги вгрузали у липучу муляку, від якої смерділо тухлими яйцями. Не сподобався нам Солоний лиман: мілизна, ніде й поплавати. Так-сяк обхлюпалися

1 ... 3 4 5 ... 35
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Скарб Солоного лиману», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Скарб Солоного лиману"