Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Казки для бабусі 📚 - Українською

Читати книгу - "Казки для бабусі"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Казки для бабусі" автора Ілля Андрійович Хоменко. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 ... 62
Перейти на сторінку:
ступав вулицею, а вітерець розвівав його довгу білу бороду. І від плаща линули пахощі сухих трав із далеких країв, морської солі, степового вітру та диму багаття коротких відпочинків. А часом пахло й порохом. По-всякому. Й отак — щовесни. Рік у рік. Упродовж багатьох літ. Скільки саме — ніхто не пам'ятав.

— Здорові будьте! Як ся маєте?

— Дякуємо, все гаразд, шановний друже Чарівниче. Гріх скаржитися. Ніхто нікому шкоди не заподіяв. Пташок підгодовуємо, собачок, — усе робимо, як ви й радили. Тільки ось…

— Що ж саме?

— Та ви, мабуть, і самі знаєте: миші зерно поїли в Мірошника. А тому просимо вас — і я, і Пекар, і Молочар — усі просимо. Розберіться тут у нас з одним хлопчиною. Бо ж ми йому нічого поганого не зробили. А він мишей у засіки напустив. Про це ми достоту знаємо.

* * *

Упродовж багатьох років життя у місті було спокійне, мирне. А його мешканців усі довкіл уважали добренними людьми. Бо тут за добро завжди віддячували добром. Коли ж заподієш зло своєму ближньому, тобі самому буде затратно. Адже навесні до міста приходив Чарівник. Він розмовляв із кожним зокрема чи з усіма гуртом, коли траплялося щось нечуване. Тоді він збирав міщан на головному майдані, й вони чекали його мудрого й справедливого присуду. Бувало й таке, що він з'являвся в Місті серед ночі, вітався з двома-трьома випадковими перехожими й непомітно зникав, так і не погомонівши ні з ким щиросердо. Але незмінним було таке. Після того як у Місті побував Чарівник, починало діятись щось незвичайне. Украдений кінь міг розламати стайню і втекти, після чого злодієві доводилося лагодити її в усіх на очах. Западав у якусь шпарину золотий, отой, що продавець недодав його покупцеві на здачу, — за ним туди ж котилося ще кілька монет, і не було жодної змоги їх звідти добути. А давно хворий на коросту коваль, прихистивши на зиму жебрака, раптом одужував. І відставний солдат, який часто напідпитку лупцював свою жінку, міг зненацька впасти й поламати ногу. Одна за одною відбувались отакі події, І коїлося все те будь-якої пори року. Однак найбільша кількість дивовиж припадала на ранню весну — на перші два-три тижні після відвідин Чарівника. Колись у Місті були й такі, що кепкували з нього і його діянь, — мовляв, усе це додає йому непотрібної слави. Найбільше кпинили Шинкар та Лісник. І що ж?

… Якось навесні Шинкар рубонув собі сокирою три пальці — саме на тій руці, якою він покалічив щелепу бідолазі, котрий випадково недодав йому два мідяки за вино. А Лісника тієї ж весни пострілом убили заїжджі браконьєри. І люди довго не могли збагнути: «За віщо?» Але тут знайшли в його коморі речі забитого та пограбованого купця (той пропав минулої осені якраз у цих місцях)… Відтоді ніхто більше не здіймав на Чарівника глум.

Отак із давніх-давен і узвичаїлось у Місті —жити мирно, чесно, у згоді з сумлінням, ніколи й нікому не заподіювати кривди. Жити так, немов би ніякого Чарівника немає. Але не забувати про нього ніколи. Дуже давно у Місті ніхто не робив нічого лихого. І ось — на тобі! Пасербник Пекаря. Такий сумирний хлопчик. Хто б міг подумати?


* * *

Майдан статечно мовчав. Не чулося стриманого шуму. Ніхто не тупцював з ноги на ногу. Всі чекали, що скаже Чарівник.

— Ви просили вислухати вас на майдані. Всіх… — промовив Чарівник, а вітер шарпонув його сиву бороду, немов пасмо туману, що огорнуло вершину гори. — Я прийшов. Я слухаю. Я жду.

— Друже Чарівниче! Ми жили мирно і правильно. Але поміж мною та другом Мірошником пролягла тінь. Ось через нього, мого пасербника, — Пекар затинався від хвилювання. — Лихий задум, так і є. Мишей він брав із моєї пастки. Я привів малого. Він підтвердить: ми не зробили йому нічого поганого. Я завжди добре годував його, не кривдив. Навіть коли з його вини зазнав збитків на сімдесят одну монету… Ми звикли бути справедливими. Чекаємо твого слова, друже Чарівниче.

Хлопчик дивився на прибульця без остраху, тільки не по-дитячому похмуро. Він стомився боятись, поки довгими лютневими ночами думав про цю хвилину.

— А ти що скажеш, Мірошнику?

— Пекар мовить істинну правду. Я сам упіймав хлопчика біля комори. Зерна миші потрубили достоту. А хліб — це наше багатство. Без хліба наше Місто жити не може. Ми покладаємося на твою справедливість, друже Чарівниче.

Чарівник супився. Не на хмарину, а на важку хмару, що заступала суворого бескида, була тепер схожа його борода.

— А ти що скажеш, Учителю?

— Хлопчик добре знав арифметику. Тож не міг не розуміти, що коли Мірошник підвищить ціну на борошно — збитків зазнає все Місто. Він скоїв серйозний злочин проти всіх міщан. Хоч як прикро мені це визнавати, — Учитель розкинув руки, виказуючи цим невимовну прикрість.

— А ти, Феліксе, чому мовчиш? Ти ж бо — теж потерпілий.

Котові зелені очі сяйнули.

— Мур-р-р-р. Він славний хлоп-чинка. Під ковдрою у нього так тепло.

— Але ж мишеня він у тебе забрав?

— Це, мур-р-р-р, наші проблеми. Без тебе р-р-розбер-р-ремося.

— Грубіян! — вигукнув хтось із натовпу. Кіт відвернувся від нього, не приховуючи зневаги, й неквапливим перевальцем пішов через майдан.

Чарівник мовчки дивився йому вслід, аж поки той зник за поворотом найближчої вулиці. Сірий, пухнастий, здалеку схожий на пилову кому.

— Хто ще хоче сказати добре слово про хлопчика?

Запитання так і зависло в повітрі над майданом. Загусла тиша наче заважала йому потрапити людям у вуха. Секунди спливали й розбивались об скляну стіну мовчання. Нарешті хтось несміливо кахикнув.

— Ми сподіваємося на твою справедливість, друже Чарівниче!

— Зачекайте! Ні-ні-підождіть! — Маленька хутряна грудочка підкотилася під ноги Чарівникові, чорні намистинки-очі дивилися на нього. — Він же добрий, він порятував нас. Пожалів.

Маленьке мишеня стояло на задніх лапках і хвостик його тремтів од хвилювання, але

1 2 3 4 ... 62
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Казки для бабусі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Казки для бабусі"