Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Люди з Червоної скелі 📚 - Українською

Читати книгу - "Люди з Червоної скелі"

298
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Люди з Червоної скелі" автора Григорій Бабенко. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 ... 20
Перейти на сторінку:
стояла серед галявини. Груша розкололася вздовж, узялася димом і спалахнула високим до хмар дужим полум’ям. Майже одночасно знову вдарив грім. У Каї-Наї залящало в ухах і він, оглухлий й майже сліпий, не пам’ятаючи себе, кинувся в ліс. Він, не розглядаючись, куди біжить, прямував лісом, падаючи й знову підіймаючись, а над головою в нього хтось роздирав небо і сліпучими стрілами сліпив його. І всі ці страшні могутні сили, як думав він, прямували на нього, малого хлопця Каї-Наї. Він біг не зупиняючись, продирався крізь гущавину, а серце билося у грудях, як сполоханий птах, і груди розпирало так, що не можна було й дихнути. Нарешті він спинився, притулився до дерева й прислухався. Грім гуркотів трохи далі, і Каї-Наї зрозумів, що те дуже й могутню, що стрясало небо й ліс і гналося за ним, не знає, де він, не знайшло його, і він може відпочити. Раптом пішов дощ; спочатку маленький, потім усе дужчий і дужчий, і через хвилину ліс був повний шурхоту й шуму великого дощу, що лив над лісом цілими патьоками. Коли блиснула блискавка, і ліс на хвилину осяяло зелене полум’я, Каї-Наї побачив, що він стоїть біля старого товстелезного дуба, а над головою в нього чорніє дупло. Хлопець підскочив, ухопився за край дупла, підтягнувсь на руках і всунув у дупло голову.

— Фрр!.. — зашуміло щось з дупла.

Каї-Наї пустив руки й упав на землю; з дупла вилетіла якась велика птиця й зникла в сутіні лісу. Каї-Наї перечекав трохи, потім постукав кулаком по дуплі.

— Гей, вилазь, хто там ще є! — крикнув він.



Дупло мовчало, тоді хлопець знову підтягнувся на руках і вліз у дупло. В дуплі було сухо й тепло; воно було таке велике, що там можна було б вмістити трьох таких хлопців, як Каї-Наї. Примощуючись лягти у дуплі, Каї-Наї почув, що він лежить на чомусь твердому, що перекочувалось під ним, як дрібне каміння. Він помацав руками. Під ним була ціла купа горіхів: він випадково натрапив на дупло, де білка складала свої зимові запаси. Каї-Наї зрадів, і через хвилину горіхи затріщали на кріпких зубах хлопця. А надворі лив дощ, шумів листям темний ліс і гуркотів здалека грім, що вже не був страшний тепер хлопцеві.

Усю ніч бушувала негода, а Каї-Наї, як білка, наївшись горіхів, спав у дуплі.

Каї-Наї прокинувся від легкого удару по голові, наче хто кинув у нього каменючку. Він розплющив очі. На краю дупла сиділа білка і, звісивши у дупло хвоста, чухала вуха лапками. Це вона кинула в свою комору нову порцію горіхів. Каї-Наї швидко сунув руку і вхопив білку за хвіст. Вона обернулась і вкусила хлопця за палець. Тоді він, хоч як пручалась вона, стягнув її до себе й задушив. Він затремтів з радощів і замурмотав, як дика кішка, коли запустив свої зуби в хутро білки. Розідравши її, він став їсти тепле ще м’ясо звірка. З’ївши білку й закусивши горіхами, він став почувати себе досить добре. В животі його було повно й тепло. Він навіть помацав себе руками по животі. Живіт був твердий як барабан. Каї-Наї задоволено засміявся: це вже не кислиці. Але раптом згадав, що він самотний тут у лісі, хоч і ситий, і сум та жага помсти з новою силою загорілася в дикій душі Каї-Наї. Каї-Наї повикидав всі горіхи з дупла і виліз. Для чого повикидав він горіхи, Каї-Наї не знав. Коли йому зустрічалося гніздо пташине, він завжди руйнував його, розбивав яєчка, що лежали там, і викидав пташенят із гнізда. Це робили усі хлопці, товариші Каї-Наї, і робили без усякої злости, навіть тоді, коли їм зовсім не хотілося їсти. Був чудовий ранок. Листя було мокре від дощу, що пройшов уночі, і краплі його горіли на сонці, як діяманти. Пахло корою дерев та прілим листям.

Каї-Наї пішов навпростець у той бік, де він думав найти прогалявину з багаттям, і відтіля, знайшовши слід, знову піти за ворогами.



Він уже з годину йшов лісом і дивувався, що нема прогалявини, де він бачив учора багаття. Йому здалося, що він забрав дуже вправо; через це він повернув ліворуч і йшов так деякий час, але прогалявини не було, і хлопець з досадою зрозумів, що збився з дороги. Каї-Наї стало ніяково. Коли він ішов за ворогами, у нього була мета наздогнати їх, а що далі буде, він не знав. Ця лісова стежка була єдиним зв’язком з людьми, хоч вони й були його ворогами, і, загубивши її, він зоставсь один проти лісу, проти тих могутніх сил, що вчора ще гуркотіли над його головою і, хто знає, може, довідавшись, що він збився з дороги, вони знову з’являться сюди й нападуть на нього. Він думав, що удар блискавки, що запалив грушу, мітив у нього, і він тільки випадково, сховавшись у дуплі, уник вірної смерти.

Він заскиглив і, зірвавшись з місця, навпростець побіг лісом. Тепер він не знав, куди біжить, він почував тільки, що стояти так не можна, що треба щось робити і кудись бігти. Довго в розпуці біг хлопець, а ліс хльоскав його вітами, роздирав сучками шкіру і шумів над його головою непроглядною стелею. Але ось ліс став рідшати, перед очима у Каї-Наї появився клапоть неба, і згодом він був на прогалявині.

Радісний, вибіг він на неї, думаючи, що знайшов те, що шукав. Серед прогалявини він зупинився і став розглядати землю, сподіваючись знайти сліди ворожої постоянки, але це була не та прогалявина, де він знайшов учора багаття.

Раптом позад нього почувсь шурхіт. Каї-Наї швидко обернувся і зомлів з жаху: за кілька кроків від нього стояв ведмідь. Хмара бжіл літала навколо нього. Однією лапою він затуляв очі, а другою одмахувавсь од бджіл, що яро накидались на нього. Мабуть ведмідь виламав десь борть, забравсь туди і добре попоїв меду.

Ведмідь був тотемом рідного племени Каї-Наї. Жодна людина з їхнього племени через це не підіймала списа й не стріляла в ведмедя. Смерть неминуча судилася б зухвалому смільчакові,

1 2 3 4 ... 20
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Люди з Червоної скелі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Люди з Червоної скелі"