Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Інспектор і ніч. Бразільська мелодія, Богоміл Райнов 📚 - Українською

Читати книгу - "Інспектор і ніч. Бразільська мелодія, Богоміл Райнов"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Інспектор і ніч. Бразільська мелодія" автора Богоміл Райнов. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 ... 76
Перейти на сторінку:
судовий лікар.

— А коли настала смерть? — запитую я, дивлячись на будильник на нічному столику.

Будильник цокає виразно, металевим звуком, на відміну від годинників у романах, які спиняються саме в зловісну мить.

— Коли настала смерть? — повторює лікар, чухаючи тім'я, й додає:— Близько опівночі.

— Причина?

— Відчуваю запах гіркого мигдалю, — зауважує Паганіні.

— Це мені нагадує дитинство, — кажу я…

— А мені — ціаністий калій, — знизує плечима лікар.

— І ще щось скажеш?

— Потім. Взагалі, пиши — самогубство. Якщо ж тим часом з'явиться вбивця й зізнається у злочині, ми виправимо акт… А можеш піти й зворотним шляхом: шукай убивцю, якщо ж не знайдеш, напишемо, що це самогубство.

Тут мій приятель зненацька уриває свої мудрі поради і, напевно, осяяний раптовою ідеєю, наближається до столу й заміряється на майже порожню чарку.

— Лікарю, прошу вас… — майже стогне лейтенант.

Він відсмикує руку, потім нахиляється й обережно нюхає чарку:

— Так я й думав. Запах гіркого мигдалю й коньяку.

— Якого? «Плиски» чи «Екстри»?

— Покуштуй сам, — добродушно пропонує лікар. — Ти краще розумієшся на коньяках.

Він важко дивиться на мене, явно засмучений тим, що ми багато мудруємо над очевидними речами.

— Все настільки зрозуміло, що лише такий, як ти, мізантроп може припускати вбивство.

— Правильно, — киваю я. — Особливо, якби не було другої чарки. Але коли п'ють двоє, а після гульні залишається тільки один труп, належить усе-таки перевірити, хто цей другий, що так легко переніс ціаністий калій.

При цьому я повертаюсь до Паганіні спиною, щоб він міг спокійно обнюхувати чарки, й виходжу в хол.

— Хто ще тут мешкає? — запитую міліціонера, який усе ще стоїть у напівтемряві.

— Ліворуч — кімната Димова, адвоката. А тут праворуч — Баєвих.

— Оце й усі мешканці?

— Ні. Внизу, у підвалі, є ще люди…


* * *

Треба подивитись на цей підвал. У підвалів завжди підозрілі біографії. Таємні двері. Підземні ходи. Адже підвал — необхідний атрибут кожного роману.

Спускаюсь сходами й опиняюсь у вузькому коридорі, свіжопобіленому й освітленому приблизно так само яскраво, як і мій кабінет. У коридорі троє дверей. Стукаю в перші, і вони зненацька відчиняються. Настільки зненацька, що в мене таке враження, ніби господарка підслуховувала під самими дверима.

— Ах, товаришу начальник, заходьте. Я — Катя, товаришка Катя, мабуть, вам уже казали. Хотіла навіть піти нагору, щоб бути до ваших послуг, та мені наказали чекати тут…

Заходжу в кімнату й побіжно оглядаю обстановку. Тут так само захаращено, як і в мерця, з тою лише різницею, що меблі гірші й на стіні замість портрета витертий килим. На килимі витканий чудовий лев, що продирається між велетенськими стручками зеленого перцю, якому, напевне, судилося зображувати рясне листя диких джунглів. Поки я споглядаю образ благородної тварини, за спиною в мене не вщухає воронячий голос:

— … Який жах, чи не правда, хоч покійний Маринов і не був запашною квіткою, але все-таки так несподівано… чи не правда… хочу побачити, як витріщить очі моя подруга Мара, сусідка, вона любила повторювати: цей чоловік, мовляв, не старіє… всі ми старіємо, хто швидше, хто повільніше, а він, покійний Маринов, щоправда, хоч і дуже ласий до дівчат, усе молодшав і…

— Зачекайте, повільніше, — спиняю я її, раптово обертаючись. — Давайте по черзі: перше, друге, третє…

Жінка якусь мить спантеличено дивиться на мене, роззявивши свого великого рота й вилупивши очі. Вона, мабуть, уперше чує, що можна розмовляти так, за планом: по-перше, по-друге й по-третє. Потім відступає:

— Як накажете, товаришу начальник. Як буде найправильніше. Я й Марі люблю розповідати…

Знов починається.

— Зачекайте, — кажу я, щоб зупинити цей словесний водоспад. — Перше: відколи ви знаєте Маринова?

— Відколи я його знаю? Хіба ж я пам'ятаю — відколи? Років тридцять, навіть більше… Я ще була дівчиськом, коли приходила в цей будинок, звісно, не такий занедбаний, як ви його бачите сьогодні, а в заможний будинок, з плюшевими канапами й килимами, гіпсовими стелями й паркетом, який не гидко було б лизати і язиком, бо ми прибирали разом із Марою, моєю подругою…

— А що робив Маринов?

— О, в нього була гарна професія, та й небіжчиця пані залишила йому достатньо грошенят…

— Що він робив? — терпляче повторюю я.

— Він був детективом. З тих, приватних детективів, яких колись наймали стежити, хто з ким плутається й таке інше, тільки ці справи робили дрібні рибки, такі, як отой Димов, а пан Маринов сидів собі в кабінеті й лише давав розпорядження: ти підеш туди, ти робитимеш те… Він і нам здорово допікав, треба було мати шість рук, щоб догодити йому, і скільки разів я кликала на допомогу Мару, про яку, здається, я вам уже казала…

Перше, друге й третє? Поки скажеш перше, ця жінка вже торохтить сто перше. Вона ллє свій водоспад, живий літопис кварталу, розкриває й закриває свого великого рота, наче риба, що задихається без води, довго й докладно пояснює, що було колись і стало, потім, як Маринова ущільнили, і як, щоб до нього не підселили чужих, він дав притулок у себе в будинку своєму колишньому агентові Димову й колишньому бухгалтерові Баєву, і яку роль відіграли в усій цій історії дві нерозлучні подруги Катя й Мара.

Вона вивергає свій водоспад, і їй немає діла до того, що тебе цікавлять лише кілька конкретних питань: хто, кого, як, коли й за що і що з усіх відповідей поки що є тільки одна-єдина: випростаний вгорі на ліжку труп.

— На які кошти жив Маринов? — встигаю запитати я під час одної з пауз, коли жінка переводить подих.

— Таж брат регулярно надсилав йому з-за кордону долари. Цей чоловік не міг поскаржитися

1 2 3 4 ... 76
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Інспектор і ніч. Бразільська мелодія, Богоміл Райнов», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Інспектор і ніч. Бразільська мелодія, Богоміл Райнов» жанру - 💙 Детективи:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Інспектор і ніч. Бразільська мелодія, Богоміл Райнов"