Читати книгу - "Два веронці, Шекспір Вільям"

О, якби ви мали мої
очі! Або якби ваші власні очі були такі ж гострі, як тоді, коли ви
сварились на синьйора Протея за те, що він ходить без підв'язок!
Валентин Ну, й що ж би я тоді побачив?
Спід Тоді б ви побачили вашу теперішню дурість, а
також і те, що ота синьйорина Сільвія споганіла. Синьйор Протей,
закохавшись, і не помічав, що забуває застібнути підв'язки; а ви,
закохавшись, не помічаєте, що забули натягнути й самі панчохи.
Валентин Ого, хлопче, виходить, що й ти закохався!
Адже ж учора вранці ти таки добре недобачав і, мабуть, через те
не зміг почистити моїх черевиків.
Спід Щирісінька правда, синьйоре; я був закоханий
у мою постіль. Дякую вам, що ви дали мені доброго стусана за
мою закоханість; це надає мені відваги погримати на вас за вашу.
Валентин Моя любов стоїть у моєму серці непохитно, як
скеля.
Спід А ви спробуйте її посадовити, тоді вона заспо-
коїться.
Валентин Вчора синьйорина просила мене написати кілька
рядків тому, кого вона кохає.
Спід І ви написали?
Валентин Написав.
Спід А вони не дуже кульгають?
Валентин Ні, хлопче: я намагався написати якомога кра-
ще. Але цить... ось і вона.
Спід
(убік)
Лялькова комедія, та й годі! О, чудова маріо-
нетка! Тепер усю її роль він проказуватиме сам.
Входить С і л ь в і я.
Валентин Синьйоро й повелителько моя, тисячу разів ба-
жаю вам доброго ранку!
Спід
(убік)
Побажав би вже зразу доброї ночі. А тоді вже —
цілий мільйон всіляких утіх!
Сільвія Синьйоре Валентине й мій покірний служнику,
бажаю й вам того ж — дві тисячі разів!
Спід
(Убік)
Годилося б, щоб він платиз відсотки їй; а ви-
ходить, що вона їх платить йому.
Валентин Звеліли ви, я й написав листа
До вашого неназваного друга;
Я це робив би вельми неохоче,
Коли б не мав пекучого бажання
Вам догодить, володарко моя.
Сільвія Спасибі вам, мій служнику ласкавий!
Чудовий лист...
Валентин Повірте, синьйорино,
Важка то праця навмання писати,
Не знаючи кому; того й вагавсь я.
Сільвія Виходить, ви над міру потрудились?
Валентин Ні, синьйорино, тільки накажіть,
І я вам напишу таких листів
Хоч тисячу, якщо це вам потрібно.
А втім...
Сільвія Чудовий вираз! Знаю я,
Що має йти по тому; втім — мовчу я;
А втім — мені байдуже; втім — візьміть;
А втім, велике вам спасибі; більше
Я не збираюсь турбувати вас.
Спід
(убік)
А втім, ти турбуватимеш, а втім...
А втім, іще щось буде...
Валентин Синьйорино,
То лист мій вам не до вподоби?
Сільвія Ні,
Листа написано чудово. Все ж,
Якщо писали ви так неохоче,
Я повертаю вам його — візьміть!
Валентин Синьйоро, він належить вам...
Сільвія Так-так,
Я знаю це, синьйоре; я просила
Сама вас написати, та не хочу
Брать вашу працю. Отже, лист оцей —
Цілком належить вам. Та я б хотіла,
Щоб ви уклали в нього більш чуття...
Валентин Лиш накажіть — я напишу нового!
Сільвія Коли напишете його, тоді
й читайте замість мене. І якщо
Сподобається він вам — що ж, чудово;
Як ні — ще краще.
Валентин Що із того, панно,
Що припаде мені він до вподоби?
Сільвія Тоді візьміть його собі в віддяку
За вашу працю... Отже, прощавайте!
(Виходить)
Спід О хитрощі тонкі! О гро розкішна!
Вклепався мій господар,— просто смішно!..
Незримий насміх — ніс незримий на лиці,
І як на вежі тій — незримі прапорці!
Все коло неї мій господар упадає,
Вона ж свого учителя сама навчає.
Знать, раптом сталося, чого ніхто не ждав:
Листа пан писар сам до себе написав!
Валентин У чім річ, синьйоре? Про що ви міркуєте сам із
собою?
Спід Та так собі,— намагався віршувати, синьйо-
ре; а ось в а м не завадило б поміркувати.
Валентин Про що?
Спід Про те, що ви обернулись на посередника синь-
йорини Сільвії.
Валентин Посередника? Між ким?
Спід Між нею й вами самим. Та вона ж фігурально
посваталася до вас.
Валентин Як то фігурально?
Спід Тобто — листовно, мав би я сказати.
Валентин Та вона ж мені нічого не писала.
Спід А навіщо ж їй було писати, коли вона так сприт-
но примусила вас зробити це за неї,— тобто написати листа до
самого себе? Та невже ж ви не збагнули цього жарту?
Валентин Не збагнув, повір.
Спід Аж ніяк не можу вам повірити, синьйоре. Хіба ж
не помітили ви, як хитромудро вона говорила?
Валентин Нічого я не помітив, крім того, що вона розгні-
валась на мене.
Спід Як? Ви не помітили, що вона віддала вам листа?
Валентин Але ж це той лист, що я його написав її дру-
гові...
Спід І того листа вона віддала вам. Зрозуміли, на-
решті?
Валентин Ох, коли б за цим не крилося чого лихого!
Спід Ручуся вам, що вийде все на добре:
"Ви часто їй писали й на відповідь чекали;
А дівчині писати до нас не випадало,
Боялась, мабуть, зради, а отже — крадькома
Коханого писати примусила сама".
Це я вам кажу, мов із книжки читаю, бо таки з книжки й вичитав.
Про що замислились, синьйоре? Час обідать.
Валентин Я вже обідав.
Спід То й гаразд; тільки послухайте, синьйоре: хоч
хамелеон-кохання й може живитися самим повітрям, я, проте, на-
лежу до тих, котрі воліють з'їсти чималий шмат добрячого м'яса і
зараз не від того, щоб пообідати. Ах, не будьте ж такі суворі й
невблаганні, як ваша кохана! Згляньтесь на мене, згляньтесь на
мене!
Виходять.
СЦЕНА 2
Верона. Садок Джулії.
Входять Протей та Джулія.
Протей Терпіння, Джуліє...
Джулія Терпіти мушу,
Адже ж нема між чим і вибирати.
Протей Як тільки зможу я, вернусь негайно.
Джулія Якщо ви не відвернетесь від мене,
То вернетеся хутко... Ось візьміть —
Від Джулії на згадку.
(Дає йому персня)
Протей Ось вам мій.
(Дає їй свого)
Дарую вам: хай буде на заміну.
Джулія І закріпім ці змовини цілунком.
Протей Моя рука тому є запорука,
Що вірність я довіку не зламаю...
Як на добу мине хоча б година,
Щоб не зітхав я за тобою, люба,
Нехай поб'є мене найтяжча кара
За те, що я на мить тебе забув!
Але мені вже час іти... На мене
Мій батько жде... О не кажи нічого!
Надходить час припливу; не роби ж
Його припливом сліз: такий приплив
Мене лишень загаяв би даремно...
Джулія виходить.
Прощай же, Джуліє! Вона пішла?
Пішла, не мовивши до мене й слова?..
Таке-бо є кохання, щире справді!
Воно мовчить, живе лише ділами
І марно красномовності не тратить!
Входить П а н т і н о.
Пантіно Синьйоре, ждуть вас.
Протей Я іду! Кохана...
О, як болить мені це розставання!..
Нам одбирає мову в час прощання.
Виходять.
СЦЕНА З
Там само. Вулиця.
Входить Ланс, ведучи свого собаку.
Ланс Ні-ні, я почуваю, що плакатиму ще цілу годину,
поки не висохну від жалю й не виплачу моїх очей; весь рід Лансів
має таку ваду. Зараз мені видали, як блудному синові, мою пайку
і звеліли їхати з синьйором Протеєм у Мілан до герцогського дво-
ру. Мені здається, що Креб, мій собака, найбездушніше створіння
в цілім світі. Моя мати плакала, мій батько ридав, моя сестра
голосила, наша служниця ревла, наша кицька в розпачі ламала
руки,— одне слово, усе в нашій господі поперекидалося догори
ногами з нудьги та горя, а оцей клятий пес, наче затявся,— не
зронив і сльозиночки. Він — камінь, справжній бруковий камінь,
і має в серці не більше жалю до ближніх, аніж собака. Єврей —
і той заплакав би, дивлячись, як ми прощаємося... Навіть моя слі-
па бабуся, уявіть собі, так ридала, прощаючись зі мною, що мало
не осліпла. Стривайте, ось я вам зараз покажу, як це все відбува-
лося: оцей черевик хай буде мій батько; ні, цей лівий черевик —
мій батько; ні-ні, лівий черевик — це моя мати; ні, так не годить-
ся! А втім, може, й так... Звісно, що так! У лівого черевика пі-
дошва протерлася. Отже, цей черевик із діркою — моя мати, а
цей — мій батько. А хай йому дідько — так чи не так? Авжеж, так!
А оця ковінька, синьйоре,— моя сестра; бо, бачте, вона біла, мов
лілея, і тонка, мов скіпка. Цей капелюх — наша служниця Нен.
А я — собака... Ні-ні, собака — це собака; ні — я за собаку. О, со-
бака — це я... Та ні ж бо — я сам за себе... Авжеж, так буде кра-
ще... Гаразд! Отож підходжу я до батька та й кажу: "Благосло-
віть мене, тату". А черевик мовчить,— за сльозами й слова ви-
мовити не може; тож я цілую батька; а він ще дужче плаче. Тоді
підходжу я до матері. (О, коли б оцей черевик та міг тепер за-
гомоніти, як божевільна жінка!) Ні, мовчить, мов колода... Ну, я,
звісно, цілую її,— ось отак... Атож, це вона, я відчуваю подих моєї
матері. Тепер я підходжу до сестри. Чуєте, чуєте, як вона стогне...
А тим часом цей клятий пес не зронив жодної сльозинки і пари
з уст не пустив... йому й байдуже, що я всю землю полив моїми
слізьми!.. Гляньте, аж порох став мокрий.
Входить П а н т і н о.
Пантіно Агов, Лансе!.. Поспішай, поспішай! Твій госпо-
дар уже на кораблі; тобі доведеться доганяти його човном, якщо
встигнеш довеслувати. Та що сталося? Чого це ти розрюмсався,
хлопче? Ану лиш, ворушися швидше! Осел!.. Проґавиш приплив,
якщо баритимешся...
Ланс Ну що ж, проґавлю то й проґавлю... Це не тва-
рина, а сущий іягар...
Пантіно Який там у тебе тягар?
Ланс А звісно, який: Креб, мій пес.
Пантіно Не базікай, бовдуре! Кажу ж тобі, що ти проґа-
виш приплив; а якщо проґавиш приплив, то проґавиш подорож;
а якщо проґавиш подорож, то проґавиш свого господаря; а якщо
проґавиш свого господаря, то проґавиш свою службу; а якщо про-
ґавиш свою службу... Чого це ти мені затуляєш рота?
Ланс Боюсь, щоб ти не проґавив свого язика.
Пантіно Як же я можу проґавити язика?
Ланс А дуже просто,— ти його загубиш, бо верзеш
дурниці.
Пантіно Я верзу дурниці?
Ланс Атож. Подумаєш, налякав! Я проґавлю і при-
плив, і подорож, і господаря, і службу?! І приплив! Ого!.. А чи
знаєш ти, бовдуре, що як не буде припливу, то я підніму воду в
морі моїми слізьми. А якщо вітер ущухне, я надму вітрила моїми
зітханнями!
Пантіно Ну, ходім, ходімо, чоловіче; мене послали по-
кликати тебе.
Ланс То й кличте, синьйоре, якщо маєте охоту.
Пантіно Підеш ти, нарешті?
Ланс Та йду вже, йду.
Виходить.
СЦЕНА 4
Мілан. Світлиця в герцоговім палаці.
Входять Сільвія, Валентин, Туріо та Спід.
Сільвія Служнику мій...
Валентин Велителько?
Спід Господарю, синьйор Туріо сердиться,— він по-
глядає на вас кривим оком.
Валентин Так, хлопче, це з кохання.
Спід Та тільки не до вас.
Валентин Ну, то до моєї велительки.
Спід Не завадило б вам нагодувати його стусанами.
Сільвія Служнику мій, у вас смутне обличчя,
Валентин Так, синьйорино, я виглядаю немов смутний.
Туріо Хіба ж ви виглядаєте не на того, хто ви є?
Валентин Можливо.
Туріо То ви прикидаєтесь?
Валентин Як і ви.
Туріо Ким же я прикидаюсь?
Валентин Розумним.
Туріо А які докази на протилежне?
Валентин Ваша дурість.
Туріо У чому ж ви вбачаєте мою дурість?
Валентин У вашому камзолі.
Туріо Мій камзол добрячий, та ще й подвійний.
Валентин Ну, то можна подвоїти й вашу дурість.
Туріо Як?!
Сільвія Ви гніваєтеся, синьйоре Туріо? Ви мінитесь на
обличчі?
Валентин Не турбуйтеся, синьйорино; адже ж він мінить-
ся, як хамелеон.
Туріо Який воліє поживитись вашою кров'ю, щоб не
жити поруч вас та не дихати з вами одним повітрям.
Валентин Ви щось сказали, синьйоре?
Туріо Так, синьйоре.