Читати книгу - "Вибач та зрозумій, Катя Кірініна"

На своєму життєвому шляху ніколи нікому не заздрила. Так вийшло, що завжди була задоволена своїм життям. У мене є все для щастя, навіть більше, ніж належить простій людині.

Та спостерігаючи у вікні сусідську родину, у якій четверо дітей – заздрість накриває хвилею.

Як би жахливо це не прозвучало, але я б з легкістю відмовилася від якогось пункту свого щасливого життя, аби мене називали мамою та дарували просту людську радість.

Замість того, щоб звинувачувати всіх навколо, я звинувачую своє тіло і його неможливість зробити звичайну справу.

Почуваюся холодною, як крижина в океані, хоч Андрій каже, що в мене спекотний характер і я дуже темпераментна. Можливо, він і має рацію, але наразі я не відчуваю ніякого вогню. Все котиться із засніженої гори, і незрозуміло куди прикотиться.

Завтра річниця нашого весілля. Шість років пролетіли, як один прекрасний літній день, коли було все, навіть більше, ніж мріють більшість людей.

Я божеволію від свого чоловіка, щодня протягом усього цього часу і ясно розумію, що мої почуття з першого погляду взаємні.

Пам'ятаю, як старша сестра казала мені, що такі як Заремський просто так не одружуються, їм потрібне це для статусу, але бачачи ніжність у його очах і наполегливе бажання зробити мене своєю жінкою, Рита швидко здалася та піддалася на чари Андрія.

Він і справді дивовижний. Ми познайомилися, коли мені було вісімнадцять. Я була студенткою, наївною дівчинкою—сиротою, яка намагалася тримати всіх якомога далі від себе. Але він пробився. Спочатку робив це легко і ненав'язливо, прикидаючись моїм другом, але потім ніби скинув мене зі скелі в дзеркально чисту воду свого кохання, і я розтанула, тому що чинити опір своїм почуттям вже не було сил.

У двадцять років стала дружиною впливового чоловіка, якого поважають та бояться та який вирішив продовжувати бізнес свого батька.

Коли Андрій почав там працювати, це був один завод, і купа нереалізованих амбіцій Заремського старшого, але через кілька років наполегливої ​​праці, Андрію вдалося вивести бізнес на максимально високий рівень, відкриваючи заводи по всій країні, і я пишаюся, що така людина стала моїм чоловіком.

Ніколи не рахувала чужих грошей, адже не вважала себе бідною Попелюшкою. У мене може й не було такої кількості грошей та зв'язків у суспільстві, але мої батьки були теж забезпеченими людьми, щоб я із сестрою соромилася під пильним поглядом пліткарок, впевнених, що я золотошукачка.

Мені можна сказати пощастило, перший рік спілкування зі своїм чоловіком взагалі не знала про його перспективи. Думала звичайний хлопець, добре одягається та знає місця, де продаються найкрасивіші квіти з усіх, що колись бачила.

Він був молодий та хоробрий, і його впевненості в собі можна було позаздрити. Досі дивуюсь його почуттям власної переваги у суспільстві. Шикарний чоловік, що скажеш? І завтра буде черговий привід у цьому переконатися — Андрій щороку планує незабутню річницю, радіючи, що я погодилася стати його дружиною.

Добрі люди, неодноразово казали, що його статус передбачає завезти коханку, але мені всеодно. За всіх пліток про нього та його пригоди, я чітко розумію, що він повністю мій, адже не було жодного разу, коли чоловік змусив би мене засумніватися у його коханні та вірності.

— Що ти там виглядаєш? – обіймаючи за талію, питає Андрій. Його голос діє безвідмовно, в якому настрої я б не була. Не знаю, як так виходить, але щоразу, коли він до мене торкається, я починаю покриватися мурашками та солодким передчуттям. — Ти так спокусливо пахнеш, навіть краще, ніж щось, що у духовці.

— Чорт, — вириваюся з його рук і біжу до духовки, зовсім забула за м'ясо.

Відкривши шафу, радію, що нічого не підгоріло, адже давно не господарювала. Останнім часом цим займалася Марія, але її любов до солоного, підвела до звільнення.

М'ясо виглядає цілком красиво, і розклавши все по тарілках кличу чоловіка до столу.

Андрій довго порається з телефоном, але спробувавши шматочок хитро посміхається. Завжди так робить, коли одержує бажане.

— Як же я давно не їв це чудове м'ясо, за фірмовим рецептом дружини, — його голос наче вібрує в приміщенні, як можна залишатися байдужою і продовжувати спокійно їсти? Він спритно нарізує м'ясо по шматочках і гарно їсть, при цьому не забуваючи говорити, як йому смачно. — Може кинеш свою студію і будеш домогосподаркою?

— Тобі не потрібна дружина домогосподарка, — усміхаючись, відповідаю я.

— Мені потрібна щаслива дружина, і ця чудова запечена картопля, — запиваючи вином картоплю, Андрій продовжує закочувати очі від задоволення. — Маша зі своїм куховарством довела мене до гастриту, думав вже не буду харчуватися вдома, почав подумувати відкрити ресторан навпроти офісу, щоб нормально харчуватися.

— Може, не треба було її одразу звільняти, а спочатку б поговорили з нею? — не можу змиритися з тим, що бідна жінка залишилася без роботи.

— Ні, Олесю, — простягаючи моє ім'я, Андрій стає серйозним, — треба позбавлятися людей, які погано виконують свою роботу. На ній лежала одна функція – якісно та смачно готувати, але вона вирішила мене доконати ранковим омлетом, і я зірвався. Якщо ти не придатна, іди зроби щось інше.