Книги Українською Мовою » 💛 Любовні романи » Несподіване весілля. Медовий місяць, Ксана Рейлі 📚 - Українською

Читати книгу - "Несподіване весілля. Медовий місяць, Ксана Рейлі"

1 316
0
26.09.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Несподіване весілля. Медовий місяць" автора Ксана Рейлі. Жанр книги: 💛 Любовні романи / 💛 Короткий любовний роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 5 6
Перейти на сторінку:
Розділ 3

— Полінко, ходи сюди! — гукнув Гордій, махнувши мені рукою.

Він так мило назвав моє ім'я, наче декілька хвилин тому не говорив усіх тих поганих слів. Я усміхнулася та попрямувала до них.

— Привіт! — привіталася до незнайомого хлопця.

— Це мій друг дитинства, — пояснив Гордій. — У підлітковому віці ми з Віктором весь час проводили разом. Я приїжджав сюди до дідуся, а вони живуть по сусідству.

— Ох, це чудово! А я... Я дружина Гордія.

— Знаю, — хлопець усміхнувся і простягнув мені свою руку. Я швидко потиснула її. — Приємно нарешті познайомитися.

— Навзаєм.

— О, а це моя донька! — Віктор кивнув у сторону дівчинки, яку Гордій досі тримав на руках. — Шарлотта. Їй уже майже вісім.

— Така доросла, — пробурмотіла я та глянула на дівчинку.

Вона насупилася, зустрічаючись зі мною поглядом. Її каро-зелені очі прискіпливо вивчали мене. Дівчина міцно стиснула свої пухкі губи в тонку лінію та трохи відсторонилася від Гордія. Вона подивилася на нього.

— То ти з нею одружився? — спитала Шарлотта.

Гордій кивнув головою та засміявся, коли вона мило скривилася. Точніше, йому здавалося, що це мило, а мене це навпаки дуже сильно розізлило. Дівчинка голосно фиркнула, кинувши не надто приємний погляд у мою сторону. Я трохи ображено відвела погляд, задумавшись. Чому діти завжди реагують на мене саме так? Може, тому я й не люблю їх?

— До нас ще Юліана приєднається, — додав Віктор.

— Справді? — здивувався Гордій. — Я думав, що вона в Америці.

— Вона розлучилася минулого року зі своїм чоловіком та повернулася сюди, — відповів хлопець. — Ти не знав про це?

— Ні. Дідусь не розповідав, а за цей рік стільки всього сталося, що я й не цікавився, якщо чесно.

— Розумію.

— А хто така Юліана? — поцікавилася я, намагаючись звучати максимально байдуже.

Мені вже вистачило минулого року колишньої Гордія, а ще однієї я б не витримала точно.

— Моя сестра, — відповів Віктор. — О, а ось і вона!

— Привіт! — радісно заговорила красива висока блондинка з яскравими зеленими очима. — Не можу повірити, що це справді ти. Ми так давно не бачилися!

— Років десять, мабуть, — сказав Гордій, усміхаючись їй.

Він опустив Шарлотту на ноги, а та Юліана кинулася йому на шию. Я розуміла, що вони давно не бачилися, але ці обійми були надто довгими. Коли Гордій нарешті відпустив її, то швидко познайомив нас. Юліану він представив мені як подругу дитинства, але я відчувала, що все не так просто. Їхні довгі погляди одне на одного, усмішки, дотики ненароком... Вони поводилися так, наче колишні. Це мені страшенно не сподобалося.

— Ходіть сюди! — раптом крикнув дідусь. — Розпочинається гра.

Коли обернулася, то помітила біля нього ще якихось старших чоловіків. Віктор попрямував у їхню сторону, а я помітила на його плечі сумку з ключками. Мій погляд знову знайшов Гордія, що дивився на Юліану.

— Ти не йдеш? — спитала я в нього.

— Ні, — відповів він і похитав головою. — Я ж уже казав, що ненавиджу цю гру. Ти можеш іти розважати мого дідуся.

Я роздратовано видихнула і пішла геть, залишаючи його з цією подругою. Не одразу зрозуміла, що це була помилка. І поки усі захопливо грали в гольф, заганяючи м'ячики в лунки, я спостерігала за ними, не відводячи погляду. Вони стояли надто близько одне до одного, розмовляючи. Дівчина відверто фліртувала з ним, але і він поводився так само. Усміхався їй своєю ідеальною усмішкою, яку я так сильно любила. Інколи вона нібито несвідомо торкалася до його плеча або руки. Це мене розізлило, тому я попрямувала до них, закинувши ключку собі на плече. Коли підійшла, то одразу ж схопила Гордія за руку.

— Вибачте, що перериваю вашу захопливу розмову, але мені дуже потрібен мій чоловік. Зараз же!

Я сердито потягнула Гордія якомога далі від неї та зупинилися біля однієї з лунок. Відпустила його руку та обернулася до нього обличчям. Він уважно подивився на мене, склавши руки на грудях.

— Що у тебе з нею? — спитала я, примруживши очі.

— Нічого, — відповів він, знизуючи плечима. — Я розмовляв зі своєю подругою.

— Подругою? Ти фліртував з нею!

— Значить, мені треба змусити тебе ревнувати, щоб ти нарешті згадала, що у тебе є чоловік?

Гордій роздратовано видихнув та відвів погляд. Я ж легко притулилася до нього, обійнявши. Мені не хотілося цих дурних непорозумінь між нами.

— Що з тобою сьогодні? — тихо спитала я, вдивляючись в його очі. — Все ж було добре.

— Нічого не добре, Поліно. Рівно з того моменту, як ми приїхали сюди.

— Якийсь наш медовий місяць зовсім не медовий. Мені шкода, що все так складається.

Я сильніше притулилася до нього, поклавши свою голову на його груди. Гордій спочатку був напруженим, але потім все ж обійняв мене у відповідь. Він провів своєю рукою по моїй спині, змушуючи моє тіло легко затремтіти.

— Я спробую все виправити, — тихо сказала я. — Не ображайся на мене, гаразд?

— Навчити тебе грати в гольф? — спитав він, глянувши на мене.

— Можна.

Я усміхнулася йому та трохи відсторонилася. Гордій поклав свої руки мені на плечі та повів далі, до стартової точки.

— Потрібно встати боком до м'яча, — почав пояснювати він. Я встала так, як він сказав, а сам хлопець стояв позаду мене. — Розстав ноги на ширині плечей та трохи зігни їх в колінах. — Я послухалася і встала в потрібну позицію. Його руки опустилися на мої стегна, від чого моє серце почало стукати швидше. Він легко натиснув рукою на мою спину, змушуючи трохи нагнутися. — Чудово, Поліно! Тепер відведи ключку вбік та спробуй замахнутися. Трохи вище підійми...

І поки Гордій вчив мене правильної позиції та удару по м'ячику, я уважно слухалася, водночас насолоджуючись його близькістю. Здавалося, що між нами уже нарешті все стало на свої місця, але я боялася, що це лише початок наших непорозумінь. Коли Гордій відійшов від мене, я легко вдарила по м'ячу, а він майже докотився до лунки.

— І як? — спитала я, глянувши на чоловіка.

— Чудово, як для першого разу, — відповів той. — Ти уже можеш грати з ними.

Він кивнув головою до компанії тих пенсіонерів, а я трохи скривилася. Мені однозначно більше подобалося вчитися з Гордієм, аніж грати з ними.

— Я йду звідси! — сказав він мені та помахав рукою на прощання.

Я здивовано подивилася йому вслід, адже не очікувала, що він залишить мене тут. Думала, що під час цього невеличкого уроку між нами пробігла іскра. Я навіть змогла розслабитися, хоча біля нас було багато людей. Гордій підійшов до заднього виходу та знову опустився на той стілець, де сидів раніше. До нього підбігла Шарлотта, тримаючи в руках якусь ляльку. Він усміхнувся їй, а вона сіла йому на коліна та почала розповідати щось. Через декілька хвилин до них приєдналася Юліана. Вони говорили, голосно сміялися й веселилися. Я ж просто стояла та дивилася на них, доки Гордій старший не запросив мене приєднатися до їхньої команди з гольфу. І навіть тоді, коли я стояла серед тих чоловіків, мій погляд все одно був спрямований на Юліану, Гордія та Шарлотту. Неприємне відчуття образи з'явилося всередині. Ось вона — справжня сім'я. Саме про це Гордій мріє найбільше, а не про мене — дівчину, яка відмовляється народжувати йому дітей, бо боїться, яка відмовляє йому у сексі вночі, бо не може розслабитися в цьому домі, яка потайки від нього приймає протизаплідні, бо не хоче випадково завагітніти від свого чоловіка. Якби Гордій дізнався про це, то він, мабуть, в той же день кинув мене. Але я просто боюся... Боюся, що коли у нас з'являться діти, то я стану такою самою, як і моя матір. Мені завжди всі казали, що я схожа на неї. Зараз я це розуміла так сильно, як ніколи раніше. Я кинула ключку на газон і попрямувала геть, намагаючись знайти місце, щоб побути наодинці. Сльози з'явилися на моїх на очах. Я обійшла будинок і сіла на першу сходинку з правого боку дому. Тут нікого не було. Перед моїми очима стояв всього лише високий паркан сусіднього будинку. Я почала плакати, бо не розуміла, що відбувалося у моїй голові. Не могла ніяк прийняти усе, розібратися в собі та в тому, що хотіла насправді. Не знаю, скільки часу я так просиділа, але мою увагу привернув якийсь дивний звук зі сторони паркану. Я насупилася та підійшла ближче туди. З невеличкої діри виглядала маленька чорна мордочка. Я усміхнулася, коли зрозуміла, що це котик. Просунувши руки через паркан, я витягнула звідти повністю чорного пухнастика. Він затремтів у моїх руках. Я міцно притиснула його до своїх грудей, насолоджуючись відчуттям м'якої шерсті під руками. Котик сильніше притиснувся до мене та голосно м'явкнув. Я тихо засміялася, милуючись ним.

— Звідки ти тут узявся? — спитала я, проводячи рукою по котячій шерсті. — Ходімо зі мною!

Я знала, що у Гордія алергія на котів, тому завжди була обережною з цим. Мені хотілося всього лише показати йому котика. Я б нізащо не підходила до свого чоловіка близько з цим котом. Просто хотілося поділитися зі своїм чоловіком цією знахідкою. Я попрямувала на задній двір, тримаючи на руках маленького котика. Коли майже дійшла до потрібного місця, то помітила, що у мене розв'язався шнурок на одному кросівку. Я легко сіла на бетон, намагаючись зав'язати його, водночас тримаючи кота на своїх колінах.

— Ви як справжня сім'я! — почула голос Віктора. Юліана раптом голосно засміялася. — Почуття знову прокинулися?

Я напружилася від його слів та завмерла, все ще сидячи на бетоні.

— Які почуття? — перепитав Гордій, тихо засміявшись. — Це було так давно.

— Ну, перше кохання не забувається, — серйозним тоном сказала Юліана. — Я часто про тебе згадувала, Гордію.

— Нам було по шістнадцять, — мовив він. — Ми ще нічого не тямили в коханні.

— Можливо, — буркнула вона, — та все ж, я любила тебе.

Я міцно стиснула щелепи, а ревнощі повністю захопили мене. Гордій переконував, що вона для нього всього лише подруга, але насправді Юліана — це його перше кохання. Може, він фліртував з нею не для того, щоб я ревнувала, а тому що хотів цього? Я різко піднялася, тримаючи кота на своїх руках. Вони досі голосно обговорювали своє минуле, згадуючи все хороше, що було між ними. Мені було неприємно. Я відчувала себе тут лишньою. І Гордій навіть не помітив моєї відсутності. Ковтаючи образу, я попрямувала до будинку та піднялася до нашої спальні. Година йшла за годиною, а я просто сиділа на ліжку з котом на колінах і дивилася у вікно. Не могла зрозуміти, в яку саме мить настав той момент між нами, коли все полетіло шкереберть? Після нашого примирення у листопаді ми змогли вберегти наші почуття, але зараз усе просто розвалюється на моїх очах. Невже справді я у цьому винна? Але хіба небажання поки народжувати дітей — це причина для розлучення? Всього лише декілька тижнів тому ми були щасливими, коли вдруге одружувалися, а зараз обоє тонемо в непорозуміннях та мовчазних образах. Мені треба розповісти йому все, що тривожить мене. Можливо, тоді він зрозуміє, чому я так сильно боюся ставати матір'ю.

Моя образа вмить перетворилася на злість, адже поки я сиджу тут сама, вони мило розмовляють, згадуючи минуле. Двері відчинилися, і в кімнату зайшов Гордій. Він обернувся до мене спиною та почав знімати свою футболку, повністю ігноруючи мою присутність.

— Ти хотів дитину, але я знайшла для нас кращий варіант. Як тобі?

Я фальшиво усміхнулася, а Гордій оглянувся на мене. Його погляд опустився до моїх колін, на яких лежав кіт, скрутившись у клубок.

— Серйозно? Ти принесла у нашу спальню кота, на якого у мене алергія?

— Мені було самотньо, тому я знайшла собі друга. Я ж казала тобі раніше, що принесу кота, якщо ти ще раз образиш мене.

— Я образив тебе? — Гордій відверто здивувався.

— Поки ти веселився зі своїми друзями, фліртував з Юліаною та згадував своє щасливе перше кохання, я сиділа неподалік та плакала. Але ж ти навіть не помітив цього!

— Гаразд, вибач.

— І це все, що ти можеш мені сказати?

— А що ти хочеш почути від мене, Поліно? — трохи роздратовано сказав Гордій. Він підійшов до шафи та почав витягувати звідти речі. — Через те, що ти принесла сюди кота, я не буду сьогодні тут спати. Знаєш, ти мала рацію, коли казала, що не готова стати матір'ю. Ти ще сама поводишся, наче дитина.

— То не треба було одружуватися з дитиною! — огризнулася я.

— Я втомився від цього. — Гордій розчаровано подивився на мене та попрямував до дверей. — Повернуся тоді, коли кота тут уже не буде.

— Куди ти йдеш? — голосно спитала я. — Ми можемо поговорити? Будь ласка.

— Я не можу перебувати тут, бо скоро почну задихатися. Тобі, можливо, байдуже на мене, але я не планую так швидко помирати та ще й такою дурною смертю.

— Мені не байдуже на тебе, Гордію. Я кохаю тебе, а зараз... Я просто не розумію, що відбувається з тобою. Це через дітей? Ми ж обговорили все та вирішили, що подумаємо про це пізніше.

— Так, ми все вирішили, — пробурмотів він.

— То проблеми нема? — обережно спитала я. — Між нами знову все добре?

— Усе чудово, Поліно. Просто я сьогодні переночую в іншій кімнаті, — сказав Гордій і раптом дивно засміявся. — Ох, і ще дещо! Як же я міг забути про це? Наступного разу, коли будеш пити пігулки, щоб не завагітніти від мене, то можеш не ховатися. Я знаю, що ти їх приймаєш. Хоча... Вони й так не потрібні зараз. Ми ж навіть не спимо разом.

Я відкрила рота від шоку, адже явно не очікувала, що Гордій знає про це. І тільки я хотіла пояснити йому все, як він пішов геть, грюкнувши дверима. Сльози зібралися на очах, а я розчаровано видихнула та сперлася до спинки ліжка. Мені не хотілося дивитися, як наші стосунки руйнуються з кожним днем, але що робити? Мабуть, треба виправити усе, що я встигла натворити за останній тиждень.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 2 3 4 5 6
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Несподіване весілля. Медовий місяць, Ксана Рейлі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Несподіване весілля. Медовий місяць, Ксана Рейлі"