Читати книгу - "Двічі в одну річку, Інна Земець"

- Спочатку твоя інфантильна дружина має трохи подорослішати, - безапеляційно вимовляю я, -  Це ти впевнено стоїш на ногах, а я все ще ніяк не наздожену тебе у розвитку.

Хотів він того чи ні, а на роботу відпустив. Як виявилось, батько Діани дійсно мене пам’ятав, до того ж найприємнішим чином, бо на його курсі я не осоромилась і отримувала лише високі бали. Поки його вагітна помічниця ставала все круглішою, я жадібно всотувала кожну її пораду, навчалась старанно, хоча й соромилась, що тільки зараз поглинаю ту науку. Сама від себе того не очікувала, та справляюсь і досить вправно, і з неабияким задоволенням. Навіть вперше в житті отримую схвалення не лише від поблажливого керівника, а й від його колеги який, на мою думку, не має причин не бути об’єктивним. Сяю мов новорічна ялинка і сповнена гордості несу цю винагороду додому.

- Уявляєш, Андрій, оце вперше маю схвалення! Реальне, заслужене! Неймовірно круто! – вихваляюсь я і кручусь на кухні біля плити, - Визнаю, поки витрачаю на ті листи і звіти більше часу ніж попередниця, та все ж!

- А ти у собі сумнівалася? – Андрій крутиться поруч, заграє і заглядає через плече, - Ти здібна, просто раніше не мала цікавості.

Таки відволікає, кидаю вечерю і влаштовуюсь в його обіймах.

- То ти мною пишаєшся?

- Дуже! Та занадто не захоплюйся – не хочу приходити додому коли тебе там немає.