Читати книгу - "Двічі в одну річку, Інна Земець"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- Знаєш, Наташа, як кажуть "Коханням ситий не будеш», - настирливо-повчально тягне вона.
І де з неї та нафталінова "мудрість" береться? І завжди каже саме «Наташа», а не «Наталя», наче на зло.
- Та й борщем не налюбишся, - відповідаю я. Але замислююсь, чи не варто від своєї «каральної кулінарії» та блискучого вміння робити замовлення в ресторанах, поступово підступитися до цієї області невідомого. Ніколи не намагалась тому навчитися, бо маючи невеликий зріст і приємні вигини, завжди побоювалась занадто захопитись і перетворитись із тонкого пісочного годинника на пузату клепсидру з відомого шоу, яку зазвичай Паспарту обома руками з неабиякими зусиллями повертав. Алевтина Герасимівна відбуває додому готувати для Михайла Потаповича (ото вже пара - у мого чоловіка батьки наче з якоїсь старої казки), мабуть, як мінімум консоме і крокембуш. А я починаю студіювати ютубівські кулінарні канали. Трохи зусиль і тепер після вечері власного приготування мені не доводиться частувати чоловіка антацидом або сорбентом. Я роблю скромні успіхи як дружина, а Андрій семимильними кроками прямує вгору кар’єрними сходами. Коли на сімейному рахунку набирається пристойна сума, додаємо її до подарованих на весілля грошей, значну частину яких отримали від Андріса, і купуємо квартиру. Здуру одразу беремо велику в новобудові, тому на ремонт не вистачає. Певний час живемо в спартанських умовах, та такі зміни мене не засмучують – і екзотика, певним чином, і все одно крім Андрія мені нічого не потрібно. Поступово наша оселя набуває пристойного вигляду і Андрій вирішує здійснити свою давню мрію - купує Кавасакі. Мабуть, в своїх мріях він стрімко летів прямою як стріла трасою, волосся по вітру, позаду кохана тулиться. Та кохана щоразу на тому мотоциклі чула уявну «Come join to murder» і згадувала фінал «Синів анархії», про що відверто йому і сказала. Може б я до тих поїздок і призвичаїлась, та дуже не хотілось виглядати наплічником на довготелесому Андрієві, а за різниці у зрості тридцять дев’ять сантиметрів інакше бути не могло. А ще ту його ще фантазію ламала виправдана необхідність кататися в шоломі, тож або щоразу верхи відчував себе астронавтом, або вивчав комах на смак. Продали ту біду, купили іншу – майже нову Субару.
- Андрій, а на яке ралі ми збираємось, що таку тачку купили?
- А вона і в місті чудова, - сперечається він.
- Ага, у містян і запитай, коли повз них проноситимешся. Особливо вночі.
За тим нашим тихим раєм незчулись, як святкували два роки в шлюбі. Того ж року мені виповнилось двадцять чотири, а йому тридцять два. Гуляли широко обидві дати, мама з Андрісом двічі прилітали з Риги, казковий дует (свекр зі свекрухою) на моє свято різко занедужав, а в ресторан до Андрія приїхали з такими щасливими обличчями, ніби й досі не оклигали. Та мені нема було на що жалітись, окрім одного – партнерство Андрія на фірмі поглинало весь його час. Я покинутою дружиною себе не відчувала, бо неподільно володарювала всім його дозвіллям, та самій вже несила було вигадувати собі заняття на його робочі будні. Лишилось хіба що купити собі маленького песика і забацати сторінку в Інсті. На допомогу прийшла однокурсниця Діана, з якою ми стали товаришувати перестрівшись в парфумерній області:
- Наталі, а давай я тебе до батька прилаштую?
- Куди, в універ? – знову чийсь батько мене рятуватиме. Іронічно, рідному й діла нема, а від інших нема відбою.
- Ага, його помічниця в декрет збирається, а заміну їй він ще не знайшов.
- Діана, я працівник від Бога, але від Бога ліні, якщо чесно. Будеш перед батьком червоніти. Не підсовуй йому свиню.
- А я прямо спитаю. Може він тебе пам’ятає, цілий курс же в нас викладав.
- Ну, за часів навчання я проявила себе значно краще, ніж за часів роботи, перелякатись не встигне, а потім вже пізно буде, - іронізую я, та іншого такого шансу може не бути, - Спробуй, буду дуже вдячна. Тільки відверто попередь Мартина Даниловича, що досвіду маю чистий нуль, та до роботи стану зі всією пристрастю і настирливістю.
Щаслива від самої думки про майбутню роботу неслась додому, як на крилах. Новину, яка ще була примарною, вихлюпала на Андрія наче вирішений факт, та замість схвалення почула сумніви:
- Ти впевнена, що цього хочеш? Зрештою, я можу і до себе тебе взяти.
- Ой ні, діла з того не буде. Ми вже разом працювали – багато з того користі тобі було?
- Дуже багато, - усміхається він.
- Відверни свої думки від особистого, я про професійні навички питаю, - відмахуюсь я, - Якби не була дочкою шефа, то і дня б не протрималась.
- Ти ж іще донедавна була задоволена своїм життям, що трапилось?
- Та я й зараз задоволена, але починаю дорослішати, мабуть. Ну що я за декоративна тваринка така? Ніякої користі.
Андрій хапає мене і тягне на себе.
- Не декоративна, а чарівна, руда і шалена.
- Так і померанського шпіца описати можна, - відбрикуюсь я, бо як почне цілувати, забуду про що говорили, - Мені набридло нудьгувати, поки та зайнятий. Хочу ділом займатись, а не заповнювати аби чим часи очікування до твого повернення.
Андрій відсувається від мене і уважно дивиться у вічі:
- А ти про дітей не думала? Ми впевнено стоїмо на ногах, може час? Може саме цього нам і бракує?
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Двічі в одну річку, Інна Земець», після закриття браузера.