Читати книгу - "Ми - дракони, Тала Тоцка"

— Так тобі буде зручніше — прошепотів він і погладив світлу, з ще зовсім рідким світлим волоссям, голівку.

Сорочку тричі можна було обернути навколо малятка, така вона була крихітна. Ворони, сівши на гілки дерева, що опускалися до річки і повернувши голови, пильно спостерігали за хлопцем. У нього мимоволі бігли мурашки по тілу, такими... людськими здавалися йому ці погляди.

Лише тільки Родерік закінчив роботу, ворони підлетіли до кошика, підхопили дзьобами стрічки і без зайвих зусиль підняли кошик в повітря. Родерік побачив, як вони винесли її на середину річки і зморгнув заважаючу очам вологу. Дрібний ворон, обернувшись, подивився на воїна, той здригнувся і опустився на одне коліно.

— Щасливої дороги, маленька амірана, — прошепотів він, — щасливої дороги.

Ворони дбайливо опустили кошик на воду, і він поплив, його несло течією, а птахи, зробивши коло, розвернулися і полетіли до Родеріка. Він продовжував стояти на колінах, схиливши голову, а ворони спускалися все нижче. Родерік притиснув обидві руки до серця.

— Нехай береже вас Небесний Бог, амірани, — сказав він, — пробачте, що не зміг допомогти вам, я лишень простий солдат.

Крила м'яко торкнулися його чола, і хлопець підняв голову. Він розумів, що прощений. Не розумів як, просто знав. Птахи, зробивши ще одне коло, понеслись за кошиком. Родерік піднявся з колін і накинув плащ на голе тіло. Він купить нову сорочку в міській лавці по дорозі в замок, а зараз потрібно позбутися колиски.

Гвардієць кинув у люльку сорочку немовляти, заскочив на морава і, пришпоривши його, злетів над дорогою. Він долетить зараз вище за течією, до водоспаду Ель-Гудар, прив'яже до колиски камінь і кине в річку. Доповість герцогу, що виконав доручення, а потім попроситься на війну, туди, де їх амір Еррегор, останній з Вогнедишних Драконів, б'ється в битві з Драконами Світла. Він хороший солдат, Ітем із збіднілого роду Родеріків, і він не вбивця маленьких дівчаток.

А коли хороший солдат, чесний гвардієць Ітем з роду Родеріків повернеться і доповість герцогу Ільброзу про виконане доручення, зараз же впаде мертвим, пронизаний особисто командиром охорони його ясновельможності за таємну змову проти аміри Алентайни, і буде викинутий за міську стіну, як безіменний злочинець.

— Він зрадник, — скаже на виправдання герцог, — і страчений за законом воєнного часу.

Ітем Родерік буде лежати, дивлячись згасаючими зіницями в нічне небо, поки вітер не принесе з боку річки кілька чорних пір'їн, і в темному волоссі вмираючого гвардійця, там, де немовля хапало його, граючись, не засяють крихітні вогники. Вони побіжать по його тілу, дістаючись до рани, і пірнуть всередину, обпалюючи рвані краї. А далі помчать по венах, розганяючись по всьому тілу, змушуючи гвардійця кричати і вигинатися, в марній спробі загасити палаючий всередині вогонь.

На ранок він прокинеться в чужому критому возі, втративши пам'ять, але живий і повністю здоровий, лише смуга сивого волосся проріже темне волосся там, де торкалося його немовля з синіми, як весняне небо, очима.

Іллюстрація Саші Тат