Читати книгу - "Муравлик Ферда, Ондржей Секора"

Бо що йому лишалося робити? Плакати й нарікати на те, що загубив свій мурашник? Е, ні! Проживе якось і сам.

І отак, гріючись на сонечку, Ферда раптом почув, як щось задзижчало над його головою. Ось те щось сіло поряд на камінь, сховало крильця під надкрилля і якусь мить опоряджало свої шати. Це була якась панна Сонечко. Вона вдавала, що не бачить Муравлика, й чекала, поки він сам підійде до неї.

— Так це ви той пан, — спитала Сонечко несподівано, — що вчора їхав у чудернацькому тарантасі?

І, діставши дзеркальце, вона поправила зачіску на чолі.

— Звичайно, що я. А правда — то був чудовий тарантас? — запитав у неї Муравлик. Панна Сонечко йому дуже сподобалася.

— Ще б пак! Я теж хотіла б такий мати, — зітхнула панночка. — Тільки не з Слимаком в упряжці, як то було у вас, — додала вона трохи ущипливо.

— Та я того Слимака запріг просто так, — квапливо пояснив Ферда, — тільки для жарту. Якщо б ви особисто забажали покататись, то довелося б запрягти коника. Мабуть, якогось зеленого. Бо ті, гніді, знаєте, дуже норовисті. Коли б ви забажали, я б приручив для вас такого коника, — захоплено пообіцяв Муравлик.

— Я спитаю в матусі, — відповіла Сонечко, погордливо, ледь-ледь помітно кивнула голівкою, розіп’яла надкрилля і — хур-р! — полетіла собі геть. Муравлик довго дивився їй услід, аж поки вона зникла вдалині. Дуже сподобалась йому панна Сонечко!

ПРО ТЕ, ЯК У ЦВІРКУНА НЕ ГРАЛО РАДІО І ЯК ПАНІ ЛІСОВА КОЗАЧИХА БЕНТЕЖИЛАСЬ

«Час уже було б поглянути, які в мене сусіди», — подумав наш герой і подався межею вниз. За хвилину він натрапив на нірку в землі. Це була якась незвичайна нірка. З неї щомиті визирало щось чорненьке, сюрчало й знову зникало.

Це був Цвіркун, довгі вуса в нього наїжачились, а очі вергали громи.

— Доброго ранку, пане сусідо! — обізвався Муравлик.

— Сюр-р-ргу! — відказав йому Цвіркун і, щось буркочучи, знову шмигнув у нору. Проте, мабуть, передумав, бо раптом вистромив голову знову й запитав у Ферди:

— А хто ви, власне, такий?

Муравлик виструнчився й гордо сказав:

— Я Муравлик Ферда, майстер на всі руки, будь-що полагоджу, будь-що збудую, що завгодно доставлю...

— І радіо теж лагодите? — перебив його Цвіркун.

— Атож! — зрадів Муравлик. — У нас у мурашнику на кожному поверсі репродуктор.

— То ходіть сюди, — запросив його Цвіркун. — Вчора тут пройшли якісь комедіанти, провезли на Слимакові якогось шибайголову і, напевне, порвали мені антену.

Муравлик промовчав — не признаватися ж йому, що то саме його возили. Він кинувся до своєї хатинки й миттю повернувся з торбинкою. І справді — антену було перервано, заземлення висмикнуто, а в проводах замоталися якісь волосинки, що не мали нічого спільного з радіопроводкою.

Не гаючись, Муравлик узявся до роботи. Цвіркун ледь встигав за ним водити очима, так спритно лазив Муравлик то вгору, то вниз. Там щось пристукнув, тут плоскогубцями щось затягнув і незабаром скік додолу:

— Прошу, пане Цвіркуне, вже готово!

І справді — все було готово. Тільки-но Цвіркун повернув регулятор — як піймав місто Кошіце. Повернув далі — піймав Братіславу. Повернув ще трохи — піймав Рим.

Потім Цвіркун покрутив ще далі, аж туди, де вже нічого не було написано, і полинула така чудова музика, яку досі ніхто тут не чув. Цвіркун блаженно ліг на порозі й слухав ці чарівні звуки.

Метелик, який пролітав поблизу, зацікавився: «Що воно за музика? Я й то не знаю!» А ящірка, що пробігла між камінцями, подумала: «Як гарно виграє сьогодні той Цвіркун!» Тільки рум’яна пані Козачиха, котра продиралася крізь траву до нірки, нічого не сказала й лише слухала, затамувавши подих.

— Алло, алло! — озвалося раптом з ефіру. — Говорить лісове радіо. Ми передавали виступ нового хору цвіркунів. Перерва п’ять хвилин.

— Пане Цвіркуне, і чому це так гарно виграє сьогодні ваше радіо? — здивувалася рум’яна Козачиха.

Цвіркун набундючився й показав на Муравлика:

— Це він майстер. На все мастак, будь-що полагодить, будь-що збудує, що завгодно доставить...

Муравлик аж засяяв від щастя й знову виструнчився.

Козачиха нічого не сказала, лише захоплено дивилася на Муравлика. Але видно було, що їй дуже хотілось обізватися до нього. Що вона мала на мислі?

Але про це вона йому ще розповість. Ось побачите.

ПРО ЖУКА ТОРБИНКУ Й ПРО ТЕ, ЯК ЗАКИДАТИ АРКАН

Ось уже другий день панна Сонечко літає над хаткою Муравлика. Кружляє-кружляє, іноді вже здається, що от-от сяде на землю, та ні, не сідає. А потім, так і не сказавши нічого, відлітає геть.

«Напевне, вона вже спитала дозволу в матусі, — думав Муравлик. — І тепер, мабуть, прилітала подивитись, чи впіймав я для неї якогось коника-стрибунця. Час уже мені братись до роботи». Ферді сяйнула чудова думка — зробити аркан і піймати ним для Сонечка якогось коника. Він спритно зсукав з павутини довгий шнур, на кінці його зробив великий зашморг і... відчув, що зайшов у безвихідь.

«А як же його, власне, кидати? Треба спершу спробувати!» Ферда розкрутив аркан над головою. Шнур звився в повітрі зигзагами, петлями, вісімками і навіть бубликами. І коли Муравлик, розмахнувшись отак шнуром, кинув його, нарешті, вперед то аркан так заплутався в будяки, що розмотати його вже не було ніякої змоги.

І саме тут нагодився жук Торбинка. Ви не знаєте, хто такий жук Торбинка? О, це справжній дивак. Де він мешкав — сказати важко, але знав його кожний, бо Торбинка був такий всезнайко, що миттю брався пояснити геть усе на світі.

Бо коли жук Торбинка був іще черв’ячком...

Як, хіба ви не знаєте, що жук буває спершу черв’ячком, а вже потім