Книги Українською Мовою » 💙 Жіночий роман » (не) Колишні, Таня Смолярчук 📚 - Українською

Читати книгу - "(не) Колишні, Таня Смолярчук"

2 324
0
24.10.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "(не) Колишні" автора Таня Смолярчук. Жанр книги: 💙 Жіночий роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 ... 86
Перейти на сторінку:
2.

4 роки тому

Спогади

-Мамо, я здала уявляєш?На відмінно!- залітаю в квартиру, захекана і з дурноватою усмішкою на обличчі..

Та нажаль моя радість тривала не довго, рівно до того моменту коли я наштовхуюся, на суворе обличчя вітчима, і розгублені очі мами..

-Щось трапилося?- порушую кількасекундну тишу, яка витає загрозою для мене

-Сядь,- вказує на стільчик суворий тон матері

-Ей!Та чого ви, не лякайте мене..

-Мар'яно, ти не хочеш нам нічого розповісти?

-Якби я знала, що саме ви хочете від мене почути- повільно присідаю на стільчик, а в самої душа в п'ятки біжить, мама дуже рідко дозволяла собі розмовляти зі мною в такому тоні, і це мене дуже насторожує..

-Та годі нас за ніс водити!- вривається в розмову противний грубий голос вітчима, від чого я просто таки здригаюся- що нагуляла?І коли ти збиралася розповісти нам з мамою що вагітна?- від почутого затамовую дихання, здається ще трішки і моє серце перестане битися..

Весь тиждень я ходила сама не своя..

Ця новина зовсім вибила мене із колії, і головне я не знала як повідомити про свою вагітність мамі.

Не те щоб я була не рада, навпаки побачивши дві смужки, вперше за цей місяць після розлуки з Андрієм мимовільна усмішка проскочила на лиці, але тепер все змінилося..

Ми з Андрієм розійшлися, точніше я його кинула, а дитинка лишилася і звісно я була дуже збентежена такою новиною.

-Мар'янко!Як це..Чому ти промовчала?- чую сумний і зляканий голос мами..

-Мам, я збиралася тобі сказати, чесно, тільки от ніяк не знаходила підходящого моменту..Так у мене буде дитина, лікар це підтвердив, п'ятий тиждень..

-Це ж дитина Андрія?Ти йому сказала?

-Ні.Це моя дитина, і Андрій не має до її ніякого відношення- звісно ж я безжально обманюю маму в цей момент, найбільше в житті мені хотілося б розділити це щастя з ним, але я сама для себе прийняла рішення, так буде краще для нас двох.

-Поганка!А на які кошти ти збираєшся годувати свого вилупка?Що сядеш нам з мамою на шию?- випльовує отрутою вітчим, і новина з моєю вагітністю йому зовсім не до вподоби..

-Тебе я тут менше всього запитуватим!Я сама зможу подбати про свою дитину, і тільки спробуй ще раз так назви її- сичу у відповіть і чекаю підтримки у матері..

-Ти чуєш Людо.Чуєш, що каже твоя донька!І це після того як я виростив її?

-Годі!- викрикує мати- ніякої дитини не буде, я завтра ж же запишу тебе на аборт- говорить холодним тоном неначе давно все для себе вирішила, або ж просто як завжди займає позицію вітчима..

-Цього не буде!Чуєш мене я не вб'ю свою дитину- викрикую надто емоційно.

-Ти хочеш зіпсувати своє майбутнє, і проміняти успішну кар'єру економіста на какашки і пяшечки?Я не такого для тебе хотіла життя!

-Я продовжу навчатися, і дитина мені в цьому не завадить, але я не вб'ю її..

-Вона планує повисити її на нас, хитра змія- кружляє навколо мами злий вітчим, і продовжує накручувати проти мене..

-А ти взагалі не вмішуйся!Тебе ніхто не запитує, ти сам же ш сидиш у мами на шиї, і не приписуй це комусь?Що боїшся що твоє вріжуть?

-Мар'яно, замовкни..Завтра ж на аборт і крапка, я все сказала,- жінка першою виходить з кімнати

Я шокована від поведінки мами, від того як безжально вона зможе мене відправити під ніж.

Але є й навпаки той кому подобається таке рішення, хто просто зараз захльостується своєю перемогою, і це не проходить повз моїх очей.

-Це ж ти, ти посмів ритися в моїх речах!- тільки одна людина змогла без дозволу ввійти в мою кімнату і копирсатися у моїх речах, і це він.

Я не одноразово заставала його за цим ділом, і не одноразово ми сварилися до божевіля.

-Тут все спільне, і нічого твого не має- дивиться мені прямо в очі і в них проскакує хтивий вогник

-Сволота!Колись я неодмінно відкрию мами очі на тебе, і будь певен я тебе знищу..

-Охохох!Чекаю не дочекаюся, що ти можеш мені зробити..Хоча, дещо таки можеш- він повільно наближаєттся до мене, крадеться неначе хитрий шакал до своєї здобичі, і я боюся.

Я з запізненням розумію, що ми зараз самі в квартирі, мама напевне вийшла розвіятися, а мені дуже страшно.

Не вперше вітчим робить такі провокації. Він неодноразово намагався чіплятися до мене, і я ледве відбивалася.Рятувало лише одне, я була ще дівчинкою, незайманою дівчиною, за домагання якої грозив реальний термін..

А тепер я вагітна, ніяка я не займана, і доказати факт згвалтування ніяк не зможу.Для вітчима це реально червоне світло діяти, зробити те що давно хотів, але ніяк не наважувався..

Я повільно задкую подалі від нього, але морально готова до будь- чого і нехай не сумнівається, я зумію дати відсіч, я вже не та налякана п'ятнадцятирічна дівчинка..

-Ну чого ти?Тобі що шкода?Чого не доторкану із себе корчиш?

-Тільки спробуй!Мама тебе в порох зітре, чуєш не підходь- віддаляючись я опиняюся впритул до кухонного столика, і тільки тепер розумію що по суті діватися нікуди, мене загнали в пастку..

-Ух..Яка ти солодка, я просто божеволію від твого аромату- втикаєттся своїми жадними губами до моєї шиї, а на мене неначе нападає ступор, я безрезультатно намагаюся вирватися від його лап..

Ні тільки не це.Мене нудить від однієї думки, я просто не стану жити якщо він зробить це..

-Відпусти мене.Не треба- тремтячим голосом намагаюся достукатися до його совісті, але її у нього не має- не чіпай..

-Ну чого ти..Я зроблю все заради тебе чуєш.Я так давно мріяв про це.

Його руки опускаються нище до мого поясу, повільно розстібаючи ґудзики штанів, і я розумію що якщо зараз щось не зроблю то його вже нічого не зупинить..

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 2 3 4 ... 86
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «(не) Колишні, Таня Смолярчук», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "(не) Колишні, Таня Смолярчук"