Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Празька школа: хрестоматія прозових творів, Віра Просалова 📚 - Українською

Читати книгу - "Празька школа: хрестоматія прозових творів, Віра Просалова"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Празька школа: хрестоматія прозових творів" автора Віра Просалова. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 ... 96
Перейти на сторінку:
юність: боротьбу у складі Залізної дивізії, перебування у в’язниці, на межі життя і смерті.

Повість складається з окремих новел, об’єднаних долею головної героїні, котра пройшла добру школу гарту, мужності у визвольних змаганнях. Рефреном через увесь твір проходять слова «Не той козак…», що мають багатий змістовий потенціал. У них знайшли вияв як козацька кмітливість, характерництво, так і обумовлене трагічними обставинами пристосуванство, уміння вийти з небезпечної ситуації. Доля Лізи виявляється результатом не тільки набутого вміння вивернутися, а й допомоги багатьох людей, які зважали то на її вік, то на вірші, то на інтеліґентність.

Ліза – не лише очевидець того, як роздягнуті, роззуті, нищені ворогом і хворобами бійці УНР виконували свій обов’язок, а й безпосередній учасник подій. Під впливом побаченого, пережитих жахів вона стала «загнаним звірятком»: їй скрізь ввижалися вороги і провокатори. Охоплена хворобливими підозрами, Ліза «молола всяку нісенітницю, суддя, що був дійсно суддя, і руки опустив, не здогадуючись, за кого його приймають!». Витворені уявою жахи, недовіра – це тимчасовий стан доведеної до відчаю героїні.

Кінцівка твору, незважаючи на поразку, хвороби, обнадійлива: «А через плечі Різдва, мов нічого не сталося, весна сипала проліски, повстання, подорож і нові живучі надії! І воскресала пам’ять про Того, Хто не піддався в боротьбі проти страшного ворога людського роду…». Різдво асоціювалося з народженням Спасителя, з початком нового життєвого циклу, з новими надіями і сподіваннями.

Помітний перегук між поезією і прозою Г. Мазуренко: на рівні мотивів, сюжетних ситуацій, образності. Її вірші («Ініціація смерті», «Залізна дивізія»”) передують повісті «Не той козак, хто поборов, а той козак, хто "вивернеться"…» цілим комплексом мотивів. Зображена у творі ситуація, коли босі, голодні бійці Залізної дивізії мусили відступати, викликає асоціації з афористичними словами: «І, коли приходить смерть, повір, – / Йде вона, бо нас, живих, жаліє» (поезія «Що там далі? Ох, нехай, нехай…»). Мотив смерті як бажаного заспокоєння і звільнення зображується, отже, виходом з безвихідної ситуації у тематично співзвучних творах.

Повість «Не той козак, хто поборов, а той козак, хто "вивернеться"…» – це у повному розумінні прозовий твір, що відзначається напруженим сюжетом, в основі якого лежать перипетії національно-визвольної боротьби. Герої повісті розкриваються у діях, вчинках, роздумах, діють відповідно до обставин, згідно зі своїми переконаннями. Оскільки це повість про себе, то це певною мірою обмежувало автора-творця зображенням пережитого чи побаченого, прив’язувало до життєвих перипетій «біографічного» автора. В оцінці дійових осіб, проте, не спостерігалося тенденційності, властивої радянській літературі. Проза Г. Мазуренко виростала з поезії: намічені в ній мотиви збагачувалися, поглиблювалися, знаходили підтвердження у життєвих долях героїв.

***

Проза вченого-хіміка Л. Мосендза багата і в тематичному, і в жанровому (оповідання, повість, роман) аспектах. Вона однозначно виходить за межі традиційно українських вимірів як за тематикою, так і за стилістикою. Інтелект вченого, що прагнув пізнати все – від альфи до омеги, відчувався у творах, реалізуючись у промовах героїв, котрі переважно розповідають про вчинки, ніж діють, хоч і не гучно, проте свідомо демонструють свою ерудицію.

Збірка «Відплата» (1939) складалася з шести творів («Птах високого лету», “I’ha Pagata”, «Лист», «Євшан-зілля», «Ненависть», «Мінерва»), навіяних добою Середньовіччя і Відродження. Самі заголовки творів «відсилали» то до покровительки ремесел і мистецтв Мінерви, то до легенди про чарівне зілля та художніх творів про нього («Отрок» М. Обачного, «Половці і отрок» О. Олеся, «Євшан-зілля» М. Вороного, «Володимир Мономах» В. Кулаковського та ін.). Оповідання «Мінерва» будувалося на розкритті зв’язків Сковороди не так із зовнішнім світом, як з провидінням, що допомагає мудрим. Г. Сковорода, прислухаючись до голосу своєї душі, сам стає носієм мудрості. Таємничий голос повертає його до рідних ланів, щоб він віддав те, чим сам збагатився у чужих краях: «То не туга за Мінервою – мудрістю гнала його з місця на місце. То сама його душа Мінерва сповнена вкрай назбираними скарбами, тягла його роздати їх по тій землі, з якої вона вийшла». Мінервою, отже, стає його душа, а давньоримська богиня мудрості знаходить собі гідного спадкоємця в його особі.

Уже назвою оповідання «Євшан-зілля» підкреслювався зв’язок з джерелом, проте з самого початку твору наголошувалося на відштовхуванні від відомої легенди. Твір починався там, де вона закінчувалася, тобто зв’язок з попереднім текстом мав характер продовження, а не наслідування. «І коли Отрок, юнак-ханенко, понюхав чарівного Євшан-зілля, що приніс йому гудець Оря від його батька хана Сірчана, – згадав ураз свою половецьку вітчину й утік із Орею з ворожого Києва до привільних степів».

«Так кінчається легенда про чарівне зілля. Але тут лише-но починається історія самого ханенка Отрока», – зазначає письменник, повідомляючи читачеві, що першоджерело не повторюється. Отже, читач, прийнявши умови угоди з автором, ставав інтерпретатором тексту, прочитував у ньому новий зміст на основі зіставлень з попереднім. Як відомо з Галицько-Волинського літопису за Іпатівським списком, син половецького хана повернувся на батьківщину завдяки чарівному євшан-зіллю. З цього повернення і починається розвиток сюжету у творі Л. Мосендза, причому у зворотному напрямку: новий хан прагне тричі подолати Русь, що дала йому колись притулок. Проте всі спроби виявлялися марними: «стояла Русь мов стіна святої Софії». І тоді, за порадою Кобяка, половці вирішили перейняти руських богів, які здавалися їм сильнішими. Із запозиченням чужих богів народ-завойовник перетворився у покірну отару, а євшан-зілля стало звичайним сіном. Не зброєю русичі подолали завойовників, а вищим ступенем розвитку, своєю ідеологією. Розв’язка твору – наслідок фатальної помилки, за яку хан добровільно розплачується життям. Таким чином, зображений «поїзд мертвих», що везе спочатку батька, потім сина, служить своєрідним обрамленням твору. Навіть звуковий супровід збережено при цьому: «Коні коцали копитами об копита, сполохані ховрашки вискакували з-під ніг…»; «І знов, як перед роками, мчав страшний поїзд нічною тишею. Лише коцало копито об копито, шелестіли трави…». Спостерігається, проте, суттєва відмінність, зумовлена тим, що смерть старого хана закономірна, а його сина передчасна, викликана усвідомленням загибелі довго виношуваного плану. Зіставлення цього тексту з легендою дає підстави твердити про появу нового тексту, відмінного від першоджерела.

Якщо збірка Л. Мосендза «Відплата» вписувалася у контекст ідейно-естетичних пошуків Юрія Клена, то «Людина покірна» – у контекст «Нотатника» Ю. Липи. Збірка «Людина покірна» об’єднала твори про події національно-визвольної боротьби. «Сі новели, – відзначав рецензент, – се міцний протест нової людини проти дриглястих душ, проти так званої "культури вівце-людей", що дає себе так легко нищити всякому брутальному чоботові»1 . Зі співвідношення заголовка і вміщених у збірці творів ставала зрозумілою

1 2 3 4 ... 96
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Празька школа: хрестоматія прозових творів, Віра Просалова», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Празька школа: хрестоматія прозових творів, Віра Просалова"