Книги Українською Мовою » 💙 Бойовики » Жартівники 📚 - Українською

Читати книгу - "Жартівники"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Жартівники" автора Мирослав Сивицький. Жанр книги: 💙 Бойовики. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 ... 57
Перейти на сторінку:
Нестор і недвозначно натякає. — Знаєш, я ще сьогодні не снідав.

— Ти диви! — сміється Михайло. — І я в роті ріски не мав. Давай зайдемо, — кивнув бородою вбік акуратного наріжного будиночка з яскравою вивіскою.

«Спогад» — щось середнє поміж рестораном і кав'ярнею, не зважаючи на ранковий час, ярмаркував. Над головами відвідувачів, що заполонили всі столики, висіла сива пелена тютюнового диму, й стояв гул, як у кратері перед виверженням вулкану.

— Он там нам ніхто не заважатиме, — Михайло провів Нестора через увесь зал до бокової, запнутої вишневого кольору батистовою завісою, ніші.

— По шкалику коньячку й щось смачненького, бо ми аки леви голодні, — звернувся до миловидної із засмаглими литками офіціантки, що миттю виросла побіля них.

— Тебе тут знають, — прищуливши за звичкою око, іронізує Нестор, натиснувши на слові «тут».

— Та ні, друже. «Спогад» — приватний заклад, а власна справа — рушій прогресу й клієнт тоді понад усе… Хоча в цьому невеличкому містечку мене справді знають усі. Знають, як заввідділом, як депутата райради… Ну, а ти як? Давно звідти?

— Другий день.

— Амністія?

— Ні.

— Ні-і? — росте каре здивування.

— Мене виправдали…

— Спам'яталися через стільки часу?

— Один з покаянних листів Нелі потрапив до рук Боріна — відомого на весь колишній Союз письменника-юриста з «Літературної газети»… Як він мені сам признався, спочатку не надав значення цьому листу. На подібні теми він їх отримував щодня купами, але ввечері, вже у ліжку, згадав, що моє прізвище начебто йому знайоме. Вранці поцікавився чи це не той самий І. Грек, оповідання якого були надруковані у їхній газеті… Виходило що той… Вибравши нагоду, взяв відрядження і приїхавши у наші краї зайшов до мене у в’язницю, — Нестор зітхнув, хвильку промовчав, і, проковтнувши гіркий клубок, зронив: — За день до його приїзду Неля наклала на себе руки…

— О, Господи! — видихнув Михайло. — Нащо вона це зробила? Сумління заїло?

— Сумніваюсь…

— Гадаєш-ш? — Михайло недвозначно кивнув головою у верхній куток ніші. — Гадаєш, що то ланки одного ланцюга?

— Не маю жодного сумніву. Мій арешт і її смерть це події з одного ряду.

— Що ж проміж вами сталося насправді? Адже ти, мабуть, не знаєш, який галас зчинився навколо твого арешту! Поки велося слідство, на кожному семінарі чи нараді засуджували ганебний проступок одного з найкращих директорів будинків культури, котрий впав морально так низько, що зґвалтував неповнолітню учасницю художньої самодіяльності.

— Не було ж ніякого ґвалтування…

— Я так і думаю… Зрештою, одинадцятикласниця, яка ж це неповнолітня? Вони нині з тринадцяти літ гуляють…

— Все відбулось по добрій волі, після іспитів ми намірялись побратися… Та жорстока рука нанесла смертельний удар не лише по нашому коханню, а й вгородила ніж у саме серце осередку Руху… Обезголовити осередок — ось чим керувались організатори цієї акції… Та нічого, вони всі за це заплатять.

— Хто всі?

— Ті, що так чи інак причетні до цієї справи, до смерті Нелі… Спасибі, Боріну, він, як колезі, подарував мені досьє, зібране по цій справі…

— На кого? На отих персонажів з твоєї «Піни»?

— І на них теж…

— Що ж, вони свого досягли. Спливли, як ти передбачав у тій статті, на шумовинні, дорвались до корита… Один з твоїх персонажів сьогодні — представник президента в районі, інша нездара, під несамовитим тиском на депутатів під час сесії головою облради, став головою райвиконкому, третій — купив крамницю і будує кілька бензозаправок, узявши акціонерами двох перших, четвертий, на рухівські гроші, спорудив віллу й зараз балотується у депутати до Верховної Ради… Словом, нові українці…

Тільки зачепи, зразу впечуть за грати!

— А впечуть! Лише я, на цей раз не лізтиму на рожен, буду обачнішим і діятиму їхніми методами.

Офіціантка поставила на стіл невеличку карафку із золотистою рідиною, салат із свіжих помідорів і два паруючі шніцелі.

— Ет, і життя! — з шумом видихнув Михайло й наповнив келишки. — За нас, за тебе, за упокій невинних душ, і щоб наша доля…

— Як тобі працюється на цій посаді? — цікавиться по хвилі Нестор, жуючи міцними зубами твердуватий шніцель.

— Ет! — Михайло поклав виделку, витер серветкою губи й вийняв цигарки. — Десятому би заказав.

— Не у свої сани сів?

— Та ні, — він запропонував Несторові цигарку, але той заперечливо покрутив головою. — Біда в іншому. В клубах узимку немає чим пропалити, грошей на це не виділяють, завклубів перевели на чверть ставки й тої нема, колективи розпадаються… Ті працівники, що уміли й могли щось зробити, подались хто куди… Віриш, як би не училище культури, ми тут, навіть у райцентрі, не провели б жодного свята… А що казати про села? А яке покоління йде нам на зміну? Страхіття! Словом, гине культура…

— Маєш рацію. Такого феномена, як сучасний українець немає аналогу в світі.

Вже коли президент, перебуваючи за границею, роздає інтерв'ю мовою «старшого брата», то звідки узятись свідомому українцеві ось тут у низах?

— Підмостки сцени, екрани телевізорів заповнило паскудство! Те, що колись, так звані хулігани, бренькали на гітарах десь під плотом, нині видається за шедевр…

Щезла мелодійна українська пісня, хоча, знову ж так звані, композитори та співаки плодяться, як миші в стіжках…

Нема української книжки, задихаються газети, телебачення окуповане західною, так званою, маскульгурою: жахи, насильство, порнографія… Що, окрім покручів, може вирости в такому кліматі? А нам зараз, як ніколи, потрібне, як кисень, як сонце віддане, національне свідоме, гідне великої держави покоління, таке, як у Ічкерії! Бо, як учить історія, нам доведеться рано чи пізно боронити волю та незалежність держави, як від зовнішніх так і внутрішніх турків…

— За Союзу ідеологія була понад усе.

— Й не лише за Союзу, за Польщі теж… Кожна держава мусить мати власні ідеологічні засади, тільки не нам чухраїнцям.

— Твоя правда.

— Тільки де наші новітні Донцови, Бандери, котрим до снаги було б запалити оце болото? Розвелось партій і партійок, блоків і блочків, а в усіх у голові, як не булава, то сите корито. Ті, що дорвавшись до нього вже смачно чавкають, сито порохкують і продають, і розпинають, і «латану свитину» здирають останню… Хто все це зупинить, Несторе, хто?

Михайло знову наповнив келишки.

— Може, цього разу народ схаменеться і розпізнає хто є хто, й після цих виборів, до влади прийдуть свідомі української ідеї люди?

— А де вони є? Бігати з гаслами, галасувати на мітингах це одне, а будувати державу, примножувати її славу — це інше. Тут голосових зв'язок замало… Ну, ось і випустили пару, — раптом засміявся Михайло, згасив недопалок і взяв келишок. — Тримаймося!

1 2 3 4 ... 57
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Жартівники», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Жартівники"