Читати книгу - "Житія Святих - Вересень, Данило Туптало"

З передмови до вересневої "Четьї Мінеї" можна побачити і визнати, що святий Димитрій, маючи ревність безмовно трудитися в проповіді Божого Слова, залишив батуринське ігуменство і переселився в Києво-Печерську лавру в часи архимандритства Варлаама Ясинського, який став потім київським митрополитом, він-таки, за порадою соборних отців і братії святої лаври, доручив йому діло житія святих зібрати й написати. І він, після довгого і смиренно-мудрого відмовляння, поклав надію на Божу поміч і на молитви Пречистої Матері життя і всіх святих почав вершити з великим старанням вручене йому діло. І, створивши першу книгу трьох місяців і видавши друкарським відтиском, дістав грамоту з благословенням від святійшого патріярха всеросійського Адріяна, і цю грамоту видруковано в грудневій "Четьї Мінеї", у ній святому Димитрію достатня похвала і подяка за першу книгу житій святих, щоб і надалі від того діла не відходив, але дбав би довести до кінця, подавалося архипастирське умовляння та благословення.

Такий ото трудолюбець, тож хай світильник не ховається під спудом. За згодою тодішніх малоросійських архиєреїв, тобто преосвященного Варлаама, митрополита Київського, і преосвященого Івана Максимовича, архиєпископа Чернігівського, був уведений архимандритом в Єлецьку Чернігівську обитель, а потім переведений архимандритом в монастир всемилостивого Спаса Новгородка-Сіверського монастиря, а звідти по іменному великомонаршому указу блаженної і вічнодостойної пам'яті государя імператора Петра Великого посвячений у Москві в митрополита Тобольського і Сибірського. Але після посвячення був пойнятий тяжкою хворобою, в якій благоволив його відвідати сам монарх і зрозумів, що така хвороба йому випала від певної печалі, яку він йому зголосив таким чи подібним чином: "Від того, - сказав, - моя печаль, що мене у важку і жорстоку сторону посилають, здоров'ю моєму невиносну і шкідливу. А на мені є обов'язок кінчати житія святих для загальної користі Церкві". І, почувши від нього такий благословенний резон, богомудрий і благочестивий монарх звелів перевести його митрополитом у Ростов замість померлого тоді преосвященного Іоасафа, митрополита Ростовського, і переведений між патріаршеством в літо 1702, січня в 4 день, була тоді неділя перед Просвіченням. А на престол у Ростов прийшов березня в перший день, була тоді друга неділя Великого посту. А прибувши, віддав звичайному похованню того преосвященного митрополита Іоасафа, котрий викопав ще за життя свого в соборній церкві могилу собі і поставив для себе в ній привезеного із Москви кам'яного гроба, в якому тіло його при похованні поставлено в дерев'яному гробі святим Димитрієм.

Вступивши на престол, святий Димитрій говорив у церкві таке:

Перше слово

Бога, що все на користь будує, зволенням, повелінням пресвітлого монарха, благовірного великого государя нашого царя і великого князя Петра Олексійовича, Великої та Малої Росії самодержця, і зволенням та благословенням усього собору, прийшов моя недостойність сюди, на престол пречесної Ростовської та Ярославської митрополії. О возлюблені вівці словесного Христового стада! Мир вам віщаю, мир цьому пречесному Матері Божої храму, мир богоспасенному місту Ростову, мир богоспасенному місту Ярославлю; мир благословенному місту Угличу і всім благословенним цієї єпархії церквам та містам, мир і благословення! Мир жительству та співжительству вашому, мир домам вашим, мир серцям вашим, як і апостол каже: "І мир Божий хай оселиться у серцях ваших, тоді і призвані будете". Хай не сумниться серце ваше від мого до вас приходу, дверима-бо я ввійшов, а не заліз інакше, не шукав, але мене знайдено, і не відав я вас і ви мене не знаєте, а послали мене до вас долі Господні, ті, яких безодня велика. Я прийшов не для того, щоб служили мені, а щоб послужив я вам за словом Господнім: "Хай слугою вам буде" (Мт. 24, 11). Прийшов я до вас з любов'ю, сказав би, що прийшов як батько до дітей, але інакше скажу: прийшов як брат до братії, як друг до люб'язних друзів, адже і Господь-Христос не соромиться нас братією називати. "Ви друзі мої", - каже (Ів. 15, 14). Тому не називаю вас раби, але друзі, а ще чесніше та дивніше, що отцями собі називає улюблених своїх, кажучи: "Цей мені отець і мати, хто творить волю Отця мого небесного, - тож і ваша любов - мені й отці, і брати, і друзі. А коли і отцем мене назвете, то я по-апостольському до вас віщаю: "Чада мої, доти хворію, доки не ввійде у вас Христос".

Прийшов до вас шляхом тим, яким колись приходив із Києва сюди святий отець наш Ісая, ростовський чудотворець, той на це місто приніс благословення від благодаті, вилитої з висоти на новий Атон, або, ліпше кажучи, на новий Єрусалим, на Києво-Печерські гори; тими-то святого Ісаї слідами і я, грішний, із Києва прийшов, кажу: хай буде на місті цім благословення Боже, Богородиці, преподобних отців наших Антонія та Теодосія, та інших печерських чудотворців, які спочивають нетлінно, а весь усесвіт чудесами освітлюють.

Радію духом, прийшовши в це місто, в цей дім, його-бо освятили тутешні чудотворці стопами своїх святих ніг, молитвами огородили, боговгодним життям прикрасили, подвигами і трудами возвеличили і превеликою святинею прославили.

Радію духом, бачачи таке зібрання вибране, словесних овець Христових стадо, яке пасе сам начальник пастирів Христос, яких береже Пречистая і Преблагословенная Діва Марія, мати Христа, Бога нашого, яке тримають у нагляді давні тутешні пастирі архиєреї, Божі великі світильники Леонтій, Ісая, Ігнатій, Яків та інші - ті, що в тутешній єпархії, угодники Божі, що стоять перед Божим престолом і за наші гріхи Богові моляться.

Радію духом, бачачи такий виноград, його-бо насадила правиця Всевишнього, його ж напоїла благодать Духа Святого, його-бо виростили труди архиєреїв, що були раніше, його ж бо відвідує сам Христос з пречистою його Матір'ю і виточує вино веселощів духовних.

Молю й молити маю повинність пастирів начальника, владику Христа, хай збереже це своє стадо ціле й неушкоджене від вовків видимих і невидимих, хай жодна вівця від цієї Христової та Богородичної огорожі не піде блукати і в погибель, хай жодна вівця не буде вкрадена пекельним звіром, хай жодна вівця не перетвориться в «козлище», але таки хай «козлища» поперетворюються у вівці, і всі з благословенними вівцями хай сподобляться в час Господнього пришестя стояння на правому боці. А оскільки великий архиєрей, котрий небеса пройшов, мене, хоч і недостойного, поставив до вас пастирем і довірив мені спасіння ваше, маю я зі страхом та трепетом звіт скласти про вас. Тож приймаю я свою повинність, те, що до вас, знати и берегти