Читати книгу - "Бар «Когут»"

Ще одна проблема — іспит на право адвокатської практики. За вимогами столична версія екзамену була однією з найскладніших у країні, і випускники ЮШФБ масово його завалювали. Знов-таки, у провідних шкіл міста такої проблеми не було. Торік іспит склали 91% випускників Джорджтаунського університету і 89% із Джорджа Вашингтона, а з ЮШФБ — жалюгідні 56 відсотків випускників. Аби мати успіх, Маркові треба розпочати підготовку вже зараз, із перших днів року, і шість місяців безперервно студіювати книжки. Але йому бракувало наснаги, особливо взимку, коли так холодно, похмуро й безрадісно. Часом борг обтяжував його, наче прив’язаний до спини шлакоблок. Марк насилу волочив ноги, вже забув коли посміхався, жив у злиднях, а прийдешнє, навіть із розрахунком на майбутню роботу, бачилося йому сумним і безпросвітнім. Таж він ще один із щасливців! Більшість його однокурсників теж навчалися на позичені гроші, але ще не знайшли роботи. Він пригадав, як дехто бідкався ще в перший рік навчання, і з кожним семестром невдоволення зростало, а підозри посилювалися. Стан ринку праці погіршувався. Усіх у школі бентежили результати адвокатських іспитів. Борги накопичувались. Нині на третьому й останньому курсі, словесні перепалки студентів з викладачами на заняттях стали звичною справою. Декан не витикав носа зі свого кабінету. Блогери ганьбили школу й виголошували неприємні запитання: «Це така оборудка?», «Нас ошукали?», «Куди йдуть наші гроші?»...

Майже всі, кого Марк знав, більш-менш сходилися на думці, що 1) ЮШФБ — навчальний заклад низького освітнього рівня, який 2) надто багато обіцяє та 3) дере надміру грошей, 4) схиляючи до величезної заборгованості, проте 5) набирає купу посередніх студентів, яким взагалі нема що робити в юридичній школі, і яких 6) або погано готують до адвокатського іспиту, або 7) вони такі дурні, що не можуть його скласти.

Поповзли чутки, що кількість заяв до вступу в ЮШФБ зменшилась на 50 відсотків. Без державної підтримки й пожертвувань такий занепад, безперечно, призведе до болючого скорочення витрат, отже, й без того погана юридична школа стане ще гіршою. Марк Фрейжер та його друзі цим не переймалися. Вони якось протягнуть чотири місяці, після чого залюбки залишать цей заклад назавжди.

МАРК МЕШКАВ У П’ЯТИПОВЕРХОВОМУ багатоквартирному будинку вісімдесятирічної давнини з явними слідами руйнації. Проте орендна плата була низькою і це приваблювало студентів із університету Джорджа Вашингтона та ЮШФБ. Від початку будинок був відомий як Дім Купера, але за останні тридцять років експлуатації студентським братством настільки зужився, що здобув назву Курник. Оскільки ліфти працювали рідко, Марк піднявся сходами на третій поверх і ввійшов у свою тісну, скупо мебльовану квартиру площею п’ятдесят квадратних метрів, за яку сплачував 800 доларів на місяць. Після останнього іспиту, перед канікулами, йому заманулося поприбирати в помешканні і тепер, коли Марк увімкнув світло, то із задоволенням побачив, що все в повному порядку. А втім, як могло бути інакше? Хазяїн цієї руїни ніколи тут не з’являвся. Марк розібрав валізи й закляк, уражений безгомінням. Зазвичай у споруді з купою студентів і тонкими стінами безперервно стугоніло: програвачі, телевізори, сварки, жартівливі витівки, картярство, бійки, бринькання на гітарі; один навіть грав на тромбоні — йолоп із четвертого поверху, який різав вуха цілому будинку. Але не сьогодні. Всі роз’їхалися на канікули по домівках і в помешканнях залягла моторошна тиша. За півгодини Марк занудився і вийшов на вулицю. Простуючи по Нью-Гемпшир-авеню на вітру, що пронизував тонку флісову тканину та старі штани кольору хакі, він чомусь вирішив звернути на Двадцять першу вулицю та подивитися, чи не відчинено юридичну школу. Навіть у цьому місті, де не бракувало жахливих сучасних споруд, ЮШФБ вирізнялася своєю потворністю. Це була помпезна післявоєнна будівля, обкладена вісьмома рядами бридкої жовтої цегли, що утворювали разом асиметричні крила — доволі невдала спроба архітектора заявити про себе. Імовірно, колись це була адміністративна будівля, але деякі внутрішні стіни знесли, утворивши тісні лекційні зали на чотирьох нижніх поверхах. На п’ятому була бібліотека, що нагадувала кролятник — великі переплановані кімнати, напхані книжками, яких майже ніхто не брав, і репродукціями портретів невідомих суддів і правознавців. Кабінети професорсько-викладацького складу знаходилися на шостому й сьомому поверхах, а на восьмому, якнайдалі від студентів, містилася адміністрація, зокрема кутовий кабінет, у якому весь час переховувався декан, лишень зрідка наважуючись вийти назовні.

Парадні двері не були зачинені, і Марк увійшов до порожнього вестибюлю. Гріючись, він зауважив, що інтер’єр, як і завжди, справляє гнітюче враження. Одну зі стін займала величезна інформаційна дошка з різноманітними попередженнями, повідомленнями та привабами. Серед них, декілька лискучих плакатів, що рекламували переваги навчання за кордоном, і звичайний асортимент написаних від руки оголошень щодо продажу усякої всячини — книжок, велосипедів, квитків, конспектів, погодинних репетиторських послуг і оренди квартир. Адвокатський іспит зависнув над школою мов чорна хмара, і на дошці висіли плакати, які доводили перевагу тих чи тих поглиблених курсів. Пошукавши ретельніше, він, імовірно, знайшов би й кілька пропозицій працевлаштування, хоча за цей рік у ЮШФБ їх поменшало. У кутку він помітив задавнені брошури, що зваблювали студентів позичити якнайбільше грошей. У дальньому кінці вестибюлю стояли торгові автомати та знаходився крихітний бар із кавоваркою, але під час канікул там нічого не готували.

Упавши в облуплене шкіряне крісло, Марк осягав понурість своєї школи. Це точно школа? Чи якась чергова фабрика дипломів? Відповідь була очевидною. Він утисячне пожалкував, що пройшов крізь ці двері довірливим першокурсником. Тепер, майже три роки потому, він обтяжений боргами, що їх незрозуміло, як повертатиме. Якщо й було якесь світло наприкінці тунелю, то він його не бачив.

І придумав же хтось назвати школу «Фоґґі-Боттом» — «Туманне Дно». Наче юридична школа й без того недостатньо сумне місце, якась світла душа, двадцять із гаком років тому, наділила її ярликом, що навіває ще більше нудьги. Та людина, наразі вже небіжчик, продала школу якимось інвесторам із Волл-стріт — власникам низки юридичних шкіл, що, за чутками, давали непоганий прибуток, штампуючи посередніх юристів.

Як так можна — продавати та купувати юридичні школи? Таємниця та й годі.

Марк почув голоси й залишив