Читати книгу - "Магія у подарунок, Мiла Морес"

Мої тридцять секунд щастя закінчилися. Знову помах рукою – кімната порожня. Ні каміна, ні хутряного пледу, ні чоловіка. Йду в душ. Тут і Феня повертається із продуктами.

- Все в порядку? Ні з ким не розмовляв?

- Ні, Есма, все за списком купив.

- Молодець, роздягайся. Тобто, знімай моє тіло. Це жахливо все-таки.

Фенікс знову стає яскравим птахом. Ось так я виконала дві необхідні справи. І продукти в холодильник придбала, і насолоду для тіла отримала. Все було реально. І оргазм приємний. Але відчуваю за цим усім неприродність. Від цього трохи сумно. А потім я згадую свої шістнадцять років, коли все чесалося від сексуального бажання, а хлопця у мене не було. Тоді й про магію я нічого не знала. Сили мені подарували на вісімнадцятиріччя. І це найдивніше, що колись зі мною траплялося. У парку на лавку до мене підсів дідок, довго мовчав, як і я, розглядаючи качок на ставку. Потім бомотав щось невиразне, торкнувся мого плеча і сказав:

- Ти ще не знаєш, скільки в тобі прихованих сил. Твій шлях тільки починається.

І він просто випарувався. Я випала в осад, не розуміючи, що з моєю головою. Але незабаром дах і зовсім скотився. Мені ввижалися голоси, переді мною з'являлися дивні предмети, мої бажання дивним чином почали виконуватися. А якось у своїй кімнаті я знайшла фенікса, невелику яскраву пташку. Була впевнена, що це також галюцинація. Навіть у клітку його не намагалася садити, а він не йшов. Згодом почав зі мною розмовляти. Звичайно, я думала, що божеволію, припускаючи, що це від самотності. Але Феня мене навчив. Він став моїм наставником та захисником. І ось уже п'ять років я – маг другого ступеня. Усього їх п'ять, тож я середнячок. Ну майже. Крім створення ілюзій, я вмію переміщатися, що властиво всім магам, також рухаю і утримую предмети, часом навіть неймовірно великі.

До вісімнадцяти років я була звичайною людиною. Росла у прийомній сім'ї. Мене любили, плекали, але я завжди знала, що не рідна дочка. Мене вирощувала літня пара. Дуже добрі люди. Але їх зі мною більше немає. Від друзів я відмовилася, коли дізналася, що про свої здібності нікому не можна розповідати. Взагалі-то можна, але лише одного разу. Згідно з талмудом правил, я можу відкрити свою таємницю лише одній простій людині, і це неможливо буде змінити. А серед магів знайти друзів мені так і не вдалося. Вони мене не приймають, бо я напівкровка. Загалом у нашому співтоваристві сім кланів. В окремому секторі стою я, підкидьок, нечистокровний маг. Поруч зі мною пара в чорних масках. Їм пощастило знайти одне одного. Їх бояться, тож ніхто не задирає. А мене чіпляють на кожному зборі, аби сильніше вколоти. Ну гаразд, це я вже думками щодо дерева.

- Фень, як гадаєш, я вже підвищила рівень? Мені дадуть наступного разу зелене завдання?

- Цілком можливо, Есма. У тебе не було жодного промаху. Я думаю, ти давно переросла фіолетових.

- Прикро трохи, що за них більше нема кому боротися. Ти ж знаєш, як клани ставляться до фіолетових та синіх. Просто не зважають, бо це для них неважливі люди, такі завдання можна не виконувати. Ось і віддають мені їх весь час, ще глузують, що я займаюся дурницями.

- Есма ...

- Та гаразд, не втішай.

- Я хотів сказати, що невдовзі ти й до червоного рівня дійдеш. Твої сили зростають з кожним днем. Якби ти ще не витрачала енергію на порожні заняття, то зростала б більше.

Знаю, про що він. Але хіба я можу подолати свої жіночі бажання? Та й скільки там енергії витрачається на створення хлопця? Я навіть не напружуюсь. Набагато складніше врятувати комусь життя, але це я теж тепер роблю з легкістю. За нашою градацією складність завдання визначається кольором. Від фіолетового до червоного, як і кольори веселки. Мені завжди дістаються три останні пункти. Несуттєві жертви магії. Хто взагалі визначає, важлива людина чи ні? Як на мене, всі важливі. Але чому на захист деяких осіб кидають цілий клан, а на фіолетових одну людину?

До речі, наша спільнота рятує людей, які можуть постраждати від магії. Нехай навіть несвідомо чи опосередковано. Якщо людині загрожує загибель, у когось із магів подає сигнал чарівний браслет, і протягом двох хвилин він має з'явитися поряд із підопічним (їх називають жертвами, але я не люблю цей термін). Мені приходять завдання приблизно раз на тиждень. Як я зрозуміла, їх роздають по колу і я десь наприкінці списку. Виконую роботу, від якої всі вищі відмовилися.

- Есма, нову збірку заклинань надіслали. Прочитаєш?

- Та там нічого нового, упевнена. Черговий маг хвалиться своїми знаннями і вчить інших, як перетворювати жаб на статуї. Ці заклинання я знаю.

- Я тут пробіг очима. Це нова збірка. Усі заклинання на захист, оборону, напад. Автор анонім.

- Так? Чого б це?

- Ти прочитай, заучи найнеобхідніші.

- Гаразд, але я й так непогано вмію оборонятися.

Так, до речі, кожен маг вміє чаклувати за допомогою секретних фраз, які називають заклинаннями. Це на додаток до наявних сил. Але особисто я волію рятуватися підручними засобами. Коли для ухвалення рішення є всього секунда, я не можу відкопувати в пам'яті заклинання, та ще й потрібно встигнути його вигукнути. Куди простіше звалити на небезпеку шафу чи дерево.

Я й таке вмію.

Читаю нову збірку лежачи перед сном. І справді багато цікавого. Але таке почуття, що автор готує магів до війни. Цікаво, усі отримали сьогодні цей довідник чи тільки я?

Відключилася за читанням, як завжди.