Читати книгу - "Наосліп, Ерін Кас"

Навіть маршрутка плететься надто довго через ожеледицю. На вокзал приїжджаю під вечір. Сьогодні ми з дівчатами просто відпочиватимемо, а вже завтра підемо до клубу. Вчора домовились з Лерою, що поїдемо на трамваї разом, але дівчина чомусь запізнюється. Надіслала повідомлення, що буде через двадцять хвилин, та мені вистачає й десяти, щоб добряче змерзнути. Коли з’являється подруга, в мене зуб на зуб не попадає.

Підхоплюю свою сумку, бурчу на Лерку. Вона вибачається і поспішає на зупинку. Весь час думаю про майбутню зустріч. Тепер, коли я у Дніпрі, здається, що я майже поряд з ним. Цікаво, він і зараз працює, у п’ятницю? За ці декілька днів ми не зв’язувались. Чоловік сказав, що у нього повно роботи, а я не хочу заважати. Краще нехай він сам зателефонує й нагадає про нашу домовленість зустрітися. Я не хочу до нього нав’язуватися.

— Відігрілась? — питає Лера, коли п’ємо чай в кімнаті в очікуванні Лії.

— У мене тіло до кісточок промерзло, мені терміново потрібна гаряча ванна. Бажано з купою ароматної піни.

— Ага! – хмикає Лера. — Душ гуртожитку. Все, що можу запропонувати.

— Тоді краще подай ковдру, — киваю на шафу.

— Лія написала, що приїде завтра. Якісь сімейні справи, — говорить дівчина, читаючи повідомлення.

— Чудово. Нічого зараз не хочу. Якось мені не дуже добре. Я ще після падіння у калюжу не дуже гарно себе почувала, а після сьогоднішнього гуляння біля автовокзалу хочу тільки тепла.

Підводжусь і переодягаюсь у теплу піжаму. У кімнаті не надто тепло, тому вкриваюся двома ковдрами й заплющую очі. Тільки б не захворіти, бо це буде просто крах моїм мріям зустрітися з Сашею і сходити завтра у клуб. Лера теж довго не сидить. Переодягається й лягає спати.

Перше, що відчуваю зранку — біль у горлі. І не просто першіння, а такий, що й ковтнути важко. От і погуляла! Розплющую очі й стогну від безсилля. Ну, чому? У мене стільки планів, а застуда так невчасно. Сідаю на ліжку і відчуваю слабкість. Казав мені Саша, щоб йшла в будинок. Були у мене думки не тинятися надворі, а почекати Леру у будівлі вокзалу. Тільки гарні ідеї чомусь приходять пізно. От халепа!

— Лер, — хриплю, як старий дід. — У тебе є щось від горла?

— Ти захворіла? — підхоплюється дівчина, сонно дивлячись на мене.

— Схоже на те. Горло болить.

— Так, зараз. У мене тут є деякі ліки, — дістає свою сумку й відкриває косметичку з ліками. — Тримай, — простягає льодяники.

— Дякую, — беру один і знову лягаю.

— Схоже, наш відпочинок скасовується, — каже засмучено.

— В жодному разі. Зараз я полежу, з’їм декілька льодяників і буду ввечері, як новенька.