Читати книгу - "Необхідне зло, Абір Мукерджі"

— Гадаю, важко було б їм зберегти чистоту крові, якщо юврадж закохався в білу жінку,— пояснив сержант.

Погляд місіс Кармайкл дещо пом’якшився.

— Можливо. Магараджа інколи буває таким дивним, особливо враховуючи прокляття.

— Прокляття? — перепитав я.

— То все дурниці,— не витримав Кармайкл.— Не варто турбувати наших гостей тими забобонами, Емілі.

— Але місцеві мешканці в них вірять,— парирувала місіс Кармайкл.— І воно здійснюється вже досить тривалий час.

— Що саме? — уточнив я.

Кармайкли перезирнулися, але нічого більше не сказали. Тишу порушив бухгалтер Ґолдінґ.

— Кажуть, королівську родину прокляли,— почав він.— Прокляття Самбалпура. Йому вже кілька століть. Пращури магараджі тоді ще воювали. Проте подробиці розповісти не можу.

— Я допоможу,— підключився антрополог Портеллі.— Легенда розповідає, що раджа закохався в дружину правителя сусіднього королівства. Вони були союзниками, і раджа запросив свого приятеля на бенкет у старій фортеці, де схопив його і вбив, а тоді захопив його королівство і силою привіз удову до Самбалпура, де змусив її вийти за себе заміж. Кажуть, що не встиг священик закінчити обряд, як удова-рані заголосила й закликала довічне прокляття на правителів Самбалпура.

— І що за прокляття? — поцікавився Не Здавайся.

— Дружина правителя Самбалпура буде неплідною,— пояснив він.— І на диво, так і сталося. Теперішній магараджа успадкував трон лише тому, що дружина попереднього правителя була безплідною. Своєю чергою, його перша дружина, перша магарані, не подарувала йому дітей. Ось чому він офіційно запровадив полігамію. До нього правителі Самбалпура брали наложниць, але дружину могли мати лише одну. Покійний юврадж і його брат, принц Пуніт, народилися від покійної другої магарані, а малий принц Алок — дитина третьої магарані, Девіки. Більше того, магараджа не лише збільшив кількість дружин, наложниць у королівському гаремі також стало набагато більше.

— Чистісінька правда,— пирснув Ґолдінґ.— Наш шанований магараджа ласий до жінок.

— А прокляття здійснюється,— підсумувала місіс Кармайкл.— Дружина ювраджа також не подарувала йому спадкоємця.

Увійшли слуги і почали прибирати те, що залишилося від першої зміни страв. Я обміркував слова місіс Кармайкл. Прокляття там чи ні, але її звинувачення, якими б несерйозними вони не були, варто перевірити. Біла жінка, справжня леді, має роман із місцевим принцом. Сюжет для роману, для тих дешевих, солоденьких історій, що продаються за один пенні на платформах у Англії. Хіба у справжньому житті таке буває?

Я ковтнув вина. Стосунки ці не йшли з голови. Правильно Не Здавайся зауважив: індійцям цей роман так само не до душі, як і нам, тож не варто й дивуватися, що релігійні фанатики могли бажати смерті принца. Мушу поговорити з цією міс Пемберлі. Якнайшвидше.

Вечеря продовжувалася, поволі тривали розмови й пилося вино. Місіс Кармайкл переключила свою увагу на Не Здавайся, закидала його запитаннями. Її цікавило геть усе: від останніх кінофільмів у кінотеатрі «Рекс» до сімейного життя лейтенант-губернатора та його дружини. Мені стало шкода хлопця, але мушу віддати йому належне: він гідно тримався, на більшість запитань відповідав односкладно, проте, коли міг, давав розгорнуту відповідь. До такої ж стратегії він удавався, коли не мав бажання брати участь у грі.

— А вас що привело до Самбалпура, містере Портеллі? — запитав я антрополога.

— Досліджую традиції місцевих племен за дорученням Королівського антропологічного інституту,— відповів він.— Саме їхав до Пурі на Ратха-ятру, семиденне свято на честь господа Джаґґернаута, аж почув про наглу смерть ювраджа і не зміг відмовитися від такої доброї нагоди стати свідком поховального обряду члена королівської родини. Тож я приїхав сюди.

— О! Тут у Самбалпурі ви багато чого дізнаєтеся про культ Джаґґернаута,— втрутилася місіс Кармайкл.— Перша магарані велика прихильниця цього кумедного язичницького ідола. Вона навіть освятила для нього храм на березі річки. Вона дуже забобонна. Тільки богам відомо, навіщо магараджа з нею одружився. При дворі якось я чула, що вона дочка підмітальника, якщо цьому можна вірити.

Портеллі посміхнувся.

— Королівство Самбалпур має заплутані зв’язки із Джаґґернаутом. Найстаріше його зображення вирізане на скелі в печері біля Сонепура, недалеко звідси.

— То чому ж господь Джаґґернаут асоціюється з містом Пурі? — запитав Не Здавайся.

— По-перше, там розташовується великий храм, присвячений йому,— пояснив антрополог.— Король Пурі вважається хранителем священного храму. Але Самбалпур також є центром поклоніння Джаґґернауту. Може, ви вже знаєте, кажуть, що він пропливав через королівство по річці Маханаді у вигляді колоди.

Портеллі сів на свого коника, і варто було йому підспівати. Урешті-решт, це набагато краще, аніж слухати скарги місіс Кармайкл на те, як важко бути дружиною дипломата в часи урізання бюджету.

— Розкажете про це божество? — попросив я.

— Авжеж! — Він аж просяяв.— Ім’я Джаґґернаут означає «Правитель Усесвіту». Він вважається втіленням Вішну Захисника, другого божества в індуїстській трійці богів, які відповідають за створення, підтримку та знищення світу.

Місіс Кармайкл має рацію: Джаґґернаут дуже дивний у порівнянні з іншими індуїстськими богами. Варто почати з того, що цього ідола роблять із дерева, а всіх інших — із каменю чи металу. Його зображують із величезними круглими очима, з обрубками замість рук і геть без ніг. Що цікаво, у «Ведах», найдавнішому індуїстському писанні, про нього немає жодної згадки, і серед класичного індуїстського пантеону його не знайдеш. Припускають, що Джаґґернаут спочатку був богом лісів, і йому поклонялися місцеві племена Одіші.

— Що скажете, Не Здавайся? — запитав я.

— Це не новина, я вже чув цю теорію, сер.

— Мене це не дивує,— посміхнувся Портеллі.— Я активно досліджую цю тему. Схоже, він був богом племені, а до індуїстської міфології потрапив, лише коли ваші пращури, войовничі арії, прийшли до Одіші.

І він заходився розказувати історію Ратха-ятри: як дивну дерев’яну колоду з обрубками замість рук і майже без ніг щороку везуть на гігантській колісниці, запряженій відданими прихильниками, до будинку його тітки, а за тиждень — назад.

Місіс Кармайкл не приховувала, що ставиться до цієї історії з великою недовірою, хоча важко сказати, що здавалося їй більш неймовірним: бог без ніг або те, що він раз на рік навідувався на гостину до своєї тітоньки. Я також був налаштований скептично, та якщо бог може з’явитись у вигляді палаючого куща, чого б йому не стати колодою? Та це найменше, що мене хвилювало. Розмови про Джаґґернаута викликали хвилю чогось темнішого. Чи може вбивство принца мати релігійне підґрунтя?

— Послухайте, містере Портеллі,— сказав