Читати книгу - "Твій на місяць, Анастасія Соловйова"

— Згоден, — киває Роман. — Але я радий, що дізнався справжню причину твого поганого настрою того вечора. Тоді ти перестала їздити додому?

— Так, не з'являлася там кілька місяців. Але день народження батька пропустити не наважилась. У жовтні я була вдома востаннє. Ми всією недружною сім'єю відзначили свято в дорогому ресторані, ніщо не віщувало лиха. Вночі Ярик затиснув мене в коридорі, знову шепотів про шалене кохання і сказав, що повірить у мою байдужість тільки тоді, коли в мене з'явиться хлопець. А поки він впевнений, що я в нього давно закохана, але спеціально вдаю недоступну кралю, набиваючи тим самим собі ціну.

— Тому ти хочеш, щоб я познайомився з твоєю сім'єю, якщо ти виграєш суперечку?

— Так, може, до Ярика нарешті дійде, що між нами ніколи нічого не буде.

— Помиляєшся. Якщо він так давно на тобі зациклений, наявність хлопця нічого не змінить. З його проблемою до психотерапевта треба, бо це ненормально.

— У цій ситуації саме я виглядаю ненормальною в очах мачухи та батька, — гірко зітхаю, набираючись сміливості перед фінальною частиною розповіді. — Того вечора Ярик пішов, давши мені спокій. Наступного дня батько поїхав кудись по роботі, Тамара пішла до крамниці. У мою кімнату увірвався Ярик, сказав, що втомився чекати. Він навалився на мене своєю тушею, цілував, а я кусалася, кричала, але він заламував мені руки, лапав, м'яв груди, порвав футболку... Пам'ятаю смак крові у роті та відчуття власної нікчемності... Ярик бурмотів про те, яка я солодка та як сильно він мене хоче, проштовхував руку в джинси, затискав рота, щоб я не кричала. Для нього мій опір було грою, на кшталт: якщо жінка каже “ні”, це означає “так”, але завуальоване. Мені було гидко та дуже страшно.

Судорожно втягую повітря і продовжую:

— На мить у мене майнула жахлива думка: а може, варто витерпіти все це, і тоді він точно від мене відчепиться, отримавши своє? Це якийсь момент вибору: чи змиритися з гидкою реальністю, чи боротися до кінця, не втративши гордості та віри в себе. Я вибрала другий варіант. Намацала рукою ножиці, що лежали на комоді. Ярик якраз стягував із себе джинси і впивався зубами в мою шию. Не роздумуючи, я встромила ножиці йому в плече. Він застиг, подивився очманілими очима — і закричав. Тоді і вхідні двері грюкнули, прийшла з продуктами Тамара. Ярик скиглив, кривився від болю, з його плеча текла кров. Він скотився на підлогу, в кімнату вбігла мачуха, заголосила, як ненормальна, почала плакати і проклинати мене. У цьому дурдомі я залишалася найрозумнішою: викликала швидку, знайшла якусь тканину і кинула її Тамарі, щоб вона перев'язала плече синочка.

Я обіймаю себе руками і тремчу, згадуючи події того дня. Сліз немає — тільки ком у горлі і дике бажання розповісти все до кінця, виплеснути назовні все погане і страшне, що застигло в моїй душі.

— Тамара з Яриком поїхали до лікарні, а я почала збирати речі, які ще лишалися в будинку. В основному це були старі шкільні зошити, підлітковий одяг та милі дрібнички. Я тупо дивилася на свою кімнату, запам'ятовуючи її, прощаючись із минулим. Тоді до будинку повернулося все сімейство: Ярику наклали пару швів, він почував себе цілком нормально. Звісно, тупими ножицями я не змогла б серйозно його поранити. Але мачуха все одно відвела синочка до іншої кімнати, подалі від мене. Потім почався кошмар: виявляється, в тому, що трапилося, була тільки моя вина! Бідолашний хлопчик любить мене до втрати контролю, а я ходжу в коротких шортах і провокую Ярика на погані думки. Він мужик, у нього така природа, могла б і дати, нічого б зі мною не трапилося. Саме так висловилася Тамара. Батько не заперечував, мовчки слухав її звинувачення.

Я не помічаю, як опиняюся притиснутою до грудей Романа: його руки міцно обіймають мене, і я вдячно схлипую, закінчуючи свою розповідь:

— Ніхто не повірив у те, що Ярик мало не зґвалтував мене. Подумаєш, чіплявся, джинси стягував, трахнути збирався — "це все від великого кохання, я просто неправильно зрозуміла. Та й взагалі він мене стільки років обожнював, невже не могла поступитися хлопчині? Сама ж винна: ​​трясла перед ним цицьками в обтягуючому одязі, грайливо усміхалася, натякаючи на секс, але до свого тіла не підпускала. А Ярик піддався спокусі, з кожним може статися. Це не привід втикати в нього ножиці, навіть із метою самозахисту. Ой, ніби я ні перед ким ноги не розсовувала до цього — незаймана знайшлася, знаємо ми таких", — безжально перераховую все, що говорила мені Тамара. — Після цих слів, бачачи відчуженість батька, його німу згоду з мачухою, я стримано попрощалася з родичами — і пішла. З того часу не їздила додому. Навіть не знаю, чи ризикну колись. Ти правильно сказав: Ярика не зупинить фіктивний хлопець. І найстрашніше те, що я не сумую за домом. Тільки за батьком трохи. Може, треба нарешті забути про нього, раз він забув про мене ще десять років тому?

— Твій батько не вартий тебе, — з презирством вимовляє Роман. — Ти чіпляєшся за минуле, за якісь безглузді традиції та правила. Асю, час стати егоїсткою і робити тільки те, що хочеш. Не можна їздити до сімейки, яка вважає тебе винною в невдалому зґвалтуванні. Що це взагалі за маячня? Якийсь придурок розпускає руки, а звинувачують у цьому жертву? Нормальний чоловік вміє стримувати свої фізичні потреби. І чесно, я не розумію, як жінки можуть виправдовувати подібну поведінку, як твій батько спокійно поставився до того, що з його дочки знущалися? Подумаєш, ножицями подряпала, цей Ярик ще легко відбувся. За таке волі позбавляють на декілька років!

Я дивлюся в очі Романа, що горять ненавистю. Так ось, як це, коли тебе розуміють, підтримують, а не намагаються знайти в твоїй поведінці щось недоречне, вульгарне, погане.