Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Досить Катрін 📚 - Українською

Читати книгу - "Досить Катрін"

240
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Досить Катрін" автора Джон Грін. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 29 30 31 ... 58
Перейти на сторінку:
через ванну попісяв і зайшов до Гассанової кімнати. Гассан уже знову лежав у ліжку із заплющеними очима.

— Чи не міг би ти молитися не так голосно? Хіба Бог не почує тебе, хоч би ти й шепотів? — запитав він.

— Я беру лікарняний, — промовив Гассан, не розплющуючи очей. — Гадаю, у мене запалення носових пазух, і мені потрібен відпочинок. Працювати — це добре, та мені треба посидіти в «сімейках» і подивитися «Суддю Джуді». Ти усвідомлюєш, що я не дивився «Суддю Джуді» вже дванадцять днів? Уяви, що тебе на дванадцять днів розлучили з коханням всього життя!

Стиснувши губи, Колін мовчки дивився на Гассана. Той розплющив очі.

— Ну, добре. Вибач.

— Ти не можеш удавати хворого. Твій бос працює тут. У будинку. І вона знає, що ти не хворий.

— Щоб ти знав, дурнику, вона щочетверга на фабриці. Треба бути уважнішим. Це ідеальний день, щоб удавати хворого. Мені просто треба перезарядити емоційні батарейки.

— Ти заряджав свої батарейки цілий рік! Дванадцять місяців байдикував!

Гассан вишкірився.

— Хіба тобі не час іти на роботу?

— Принаймні зателефонуй своїй матінці й скажи, щоб надіслала завдаток до Лойоли. Термін закінчується за чотири тижні. Я перевірив у інтернеті для тебе.

Гассан відповів, не розплющуючи очей:

— Я тут слово намагаюсь згадати. Господи, крутиться на язиці. Ви-вет-вер. О, точно: витребеньки, трясця йому! Ви-тре-бень-ки!

Коли Колін зійшов униз, то побачив, що Голліс уже встала — а може, не спала всю ніч — і вдяглася у рожевий брючний костюм.

— Гарний день займається, — сказала вона, — не більше як 28 градусів. Але, Господи, я така рада, що четвер тільки раз на тиждень.

Колін сів обіч неї за обіднім столом і запитав:

— А що ви робите четвергами?

— Ну, я заїжджаю на фабрику вранці й перевіряю там усе. А тоді, десь опівдні, їду в Мемфіс і відвідую наш склад.

— А чому склад у Мемфісі, а не в Ґатшоті? — поцікавився Колін.

— Господи, ти ставиш багато запитань. Послухай краще: ви вже порозпитували майже всіх, хто працює на фабриці. Тому я відправлятиму вас до інших людей у Ґатшоті — наших пенсіонерів з фабрики та інших. Мені потрібні відповіді на ті ж чотири запитання, але ви можете затримуватись у людей трохи довше задля годиться, ось так.

Колін кивнув і, трохи помовчавши, сказав:

— Гассан занедужав. У нього запалення носових пазух.

— Бідаха. Гаразд, поїдеш із Ліндсі. Сьогодні доведеться трохи поїздити. З'їздите до старців.

— Старців?

— Ліндсі їх так називає. Мешканців пансіонату для літніх людей у Бредфорді — багато з них живуть коштом «Ґатшот текстиль». Ліндсі раніше завжди їх відвідувала, до того, як почала, — Голліс зітхнула, — зустрічатися з отим, — Голліс знову зітхнула, — хлопцем.

Вона витягла шию і загорлала в бік коридору:

— ЛІНДСІ-І-І! СТЯГУЙ ІЗ ЛІЖКА СВОЮ ЛІНИВУ ДУПУ!

І попри те, що перш ніж потрапити до вух Ліндсі, звук низького голосу Голліс мав пройти коридором і крізь двоє зачинених дверей, дівчина вже за мить гукнула у відповідь:

— Укинь ЧЕТВЕРТАК до банки лайки, Голліс. Я в душі.

Голліс встала, поклала двадцять п'ять центів до банки лайки на камінній полиці, повернулась до Коліна, скуйовдила його юдо-африканську кучму і сказала:

— Я повернуся пізно. З Мемфіса шлях довгий. Але мій мобільних увімкнений. Усе буде гаразд.

Коли з'явилася Ліндсі, у шортах кольору хакі та чорній футболці «Ґатшот», яка щільно облягала її, Гассан уже лежав на дивані й дивився повтори передачі «Суботній вечір наживо».

— Хто в нас сьогодні за жертву? — запитала Ліндсі.

— Старці.

— О, це справді круто. Я ветеран закладу. О’кей, Гассе, скажи дивану бай-бай.

— Вибач, Ліндс. Я сьогодні на лікарняному, — сказав Гассан.

«Я ніколи не називав її „Ліндс“», — подумав Колін.

Гассан зареготав із якогось жарту з телевізора. Ліндсі здула волосся з обличчя, підхопила Коліна під руку і потягла до Чортопхайки.

— Не можу повірити, що він оголосив себе хворим, — сказав Колін, заводячи двигун. — Я до півночі мучився, читав довбану книжку про винайдення телебачення,[61] а він оголошує себе довбаним хворим?

— Слухай, а якого дідька ви з Гассаном весь час кажете «довбаний»?

Колін повільно видихнув.

— Ти читала «Голі та мертві» Нормана Мейлера?

— Навіть не знаю, хто це.

— Американський письменник. Народився 1923 року. Я читав цю книжку, коли вперше зустрів Гассана. А потім і Гассан її прочитав, бо там усе про війну, а Гассан любить стрілянину. Та я не про те. Там 872 сторінки, і слова «довбаний», «довбана», «довбня» трапляється приблизно тридцять сім тисяч разів. Мало не кожне друге слово. Так от, прочитавши цей роман, я захотів ознайомитись ще й із літературною критикою про нього.

— Смайлик «Здивована».

— Виявилось, що коли Мейлер писав книжку, там насправді були «факи». Та коли він надіслав її видавцям, ті сказали: «Містере Мейлер, ви написали унікальну книжку. Але ніхто в нас у 1948 році не купить її, бо там стільки ж ф-слів, скільки решти інших». Тоді Норман Мейлер типу показав «фак» видавцю — пройшовся по всіх 872-х сторінках книжки і замінив кожен «фак» на «довбаний». Я розповів цю історію Гассану, коли він читав книжку, і він вирішив, що почне говорити «довбаний» з поваги до Мейлера, а ще тому, що це слово можна вживати у класі, не нариваючись на неприємності.

— Цікава історія. Бачиш? Ти вмієш розповідати, — похвалила Ліндсі, і її усмішка розквітла, мов феєрверк у темному небі. — У ній немає висновку і кохання чи пригоди, але принаймні це історія, і ти не приплітав жодних міркувань про гідратацію.

Боковим зором Колін спостерігав за її усмішкою.

— Поверни ліворуч. Їдемо цією довбаною дорогою без кінця, а тоді… о, стій, пригальмуй, це машина Чейза.

Назустріч їм їхав двокольоровий «Шевроле Бронко». Колін неохоче зупинив Чортопхайку. За кермом сидів ЩОК. Колін опустив вікно, а ЩОК опустив своє. Ліндсі перехилилась через Коліна, щоб поговорити зі своїм хлопцем.

— Привіт, Лес, — сказав ЩОК.

— Не смішно, — твердо сказала Ліндсі, хоча Чейз на передньому сидінні зайшовся сміхом.

— Слухай, ми сьогодні з Чейзом увечері зустрічаємося з Фултоном у таборі. Побачимося там?

— Мабуть, я сьогодні залишуся ввечері вдома, — сказала вона і, повернувши голову до Коліна, скомандувала: — Рушай.

— Агов, Ліндсі, це ж просто підколка.

— Рушай, — повторила вона, і Колін натиснув на газ. Машина рвонула з місця.

Він саме збирався запитати про те, що сталося, коли Ліндсі повернулась до нього і сказала дуже спокійно:

— Це так, наш власний жарт, між собою. Так от, я прочитала твій записник. Не скажу, що все зрозуміла, але принаймні усе переглянула.

1 ... 29 30 31 ... 58
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Досить Катрін», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Досить Катрін"