Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Досить Катрін 📚 - Українською

Читати книгу - "Досить Катрін"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Досить Катрін" автора Джон Грін. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 30 31 32 ... 58
Перейти на сторінку:
class="p1">Колін ураз забув про чудасію зі ЩОКом і запитав:

— Що ти про це думаєш?

— Ну, по-перше, я згадую, про що ми говорили, коли ти тільки приїхав. Коли я сказала, що хотіти щось важити — це погана мета. Мабуть, я все таки трохи того, помилялась, бо коли читала твої записи, то захотіла знайти спосіб довести Теорему. Мені аж свербіло, так хотілося закінчити її й довести, що стосунки можна вписати у схему. Я хочу сказати, це має працювати. Люди такі з біса передбачувані. І тоді Теорема була б не твоєю, а нашою. І я, хоча це трохи й запізно… байдуже, я хочу теж важити трохи — щоб мене знали поза Ґатшотом, інакше чому б я так багато думала про неї. Може, я хочу щось важити, але не їхати звідси.

Колін пригальмував, бо попереду був знак «Стоп», і поглянув на Ліндсі.

— Шкода, — сказав він.

— Шкода — що?

— Що ти не змогла її довести.

— Та ні, я довела, — сказала вона.

Колін зовсім зупинив машину за шість метрів до знака й запитав:

— Ти певна? — дівчина мовчки усміхалась. — Розкажи! — попросив він.

— Гаразд, ну, я не довела її, але в мене є ідея. Я повний дуб у математиці, справжній дуб, і ти скажи, якщо я помиляюся, та я зрозуміла, що єдиний коефіцієнт у формулі — це де саме на шкалі Кидальник/Покинутий розташована людина, так?

— Так. Формула це й описує. Вона визначає, хто кого покине.

— Але це не єдиний чинник у стосунках. От хоча б вік. Коли тобі дев'ять, твої стосунки будуть радше коротшими, менш серйозними і випадковішими, ніж коли тобі сорок один і ти поспішаєш будь-що одружитись, доки не припинилась овуляція, хіба ні?

Колін перевів погляд на дороги, що розходилися перед ним від перехрестя, обидві вкрай занедбані. Він розмірковував. Це здавалось таким очевидним — усі відкриття такими здаються.

— Більше змінних! — промовив він із захватом.

— Так. Для початку вік, як я сказала. Та є ще багато чинників. Вибач, але привабливість теж має значення. У нашому місті є хлопець, він зараз у морській піхоті, але торік навчався у випускному класі. Це було 100 кг скульптурних м’язів. Я люблю Коліна і все таке, але той чувак був такий крутезний, просто відпад, а ще добрий і класний, і їздив на такому розцяцькованому «Паджеро»!

— Ненавиджу цього крутелика, — сказав Колін.

Ліндсі розсміялась.

— Ще б пак. Та головне, що це був класичний Кидальник. Почесний член клубу трьох «з»: знайди її, з’їж, забудь. Тільки він припустився помилки, коли почав зустрічатися з єдиною людиною в Середньому Теннессі, крутішою за нього, — з Катріною. Він зробився слухняним цуциком, який скиглив і тулився їй до ніг, і Катріні довелося його позбутися.

— Але це не тільки фізична привабливість, — заперечив Колін, витягаючи з кишені олівець і записник. — Це те, наскільки привабливою тобі здається людина, і наскільки привабливою здаєшся їй ти. Наприклад, є дуже гарна дівчина, але може статися, що в мене свої жуки в голові — я люблю тільки шестипалих дівчат. І я можу бути Кидальником, якщо вона буде п’ятипалою і поведеною на сухоребрих хлопцях в окулярах і з юдо-афро-кучмою.

— Із глибокими зеленими очима, — додала Ліндсі недбало.

— Що?

— Я сказала тобі комплімент, — пояснила вона.

— О Боже. Зелені. Так.

«Спокійно, Сінґлтон, спокійно.»

— Гаразд, хоч там як, гадаю, що це все має бути складніше. Значно складніше, настільки, щоб такий математичний неук, як я, не міг нічого зрозуміти.

Ззаду під'їхав автомобіль і посигналив, Колін знову рушив. На той момент, коли вони в'їхали до величезного паркінгу пансіонату, в них уже було п'ять нових змінних:

Вік (А)[62]

Різниця в популярності (С)[63]

Різниця привабливості (Н)[64]

Різниця Кидальник/Покинутий (D)[65]

Різниця інтроверт/екстраверт (Р)[66]

Вони сиділи разом у машині з опущеними шибками, і повітря заходило тепле й липке, але не задушливе. Колін розробляв можливі нові концепції та пояснював Ліндсі математичну базу, а вона робила припущення і дивилася, як він креслить. За півгодини він накреслив базову вона-з-ним-порвала криву у формі «сумне обличчя»[67] для багатьох Катрін. Але він не міг упоратися з тривалістю. Катріна № 18, яка коштувала йому кількох місяців життя, не відрізнялась графічно від Катріни № 5, в обіймах якої він провів три з половиною дні. Формула була запростою. І він досі просувався цілком навмання. «А що як піднести привабливість до квадрата?» «А що як спробувати синусоїду тут чи дріб отут?» Потрібно було подивитися на формулу не з точки зору математики, яку він ненавидів, а як на мову, яку він любив.

Тому Колін почав думати про формулу як про спробу щось повідомити. Почав брати змінні не цілими, а дробами, щоб зручніше було будувати графіки. Він наперед бачив, як різні варіанти формули відображатимуть Катрін, навіть ще до того, як ввести змінні. І в міру того, як він працював над формулою, вона робилася дедалі складнішою, аж доки не стала, можна сказати, красивою. Через годину на парковці формула набула такого вигляду:

[68]

— Гадаю, це вже близько, — сказав він зрештою.

— Я в цьому певна, бо я ні фіга не розумію, отже, ти молодець! — Вона засміялась. — Гаразд, ходімо позави-саємо зі старцями.

Колін тільки раз був у пансіонаті для літніх людей — в одинадцять років. Вони з батьком якось їздили до Пеорії, в Іллінойс, провідати Колінову прабабцю Естер, яка тоді вже впала в кому, отож, була не надто веселим товариством.

Sunset Acres його приємно вразив. На галявині за садовим столом сиділи й грали в карти четверо літніх пані, усі в крислатих солом’яних капелюхах. «Невже це Ліндсі Лі Веллс?» — запитала одна з них, і Ліндсі просяяла й поспішила до них. Жінки відклали карти і заходилися обіймати Ліндсі та ніжно плескати її по пухких щічках. Ліндсі знала всіх на ймення — Джолін, Ґледіс, Карен і Мона. Вона представила їм Коліна, і тоді Джолін зняла капелюха й, обмахуючись ним, сказала:

— Ну й гарненький у тебе хлопець, люба Ліндсі! Не дивно, що ти більше нас не навідуєш.

— Ні, Джолін, він не мій хлопець. Шкода, що я давно не заїжджала. Була дуже зайнята в школі, а Голліс ще й магазин на мене навалила.

І вони заходилися обговорювати Голліс. Минуло хвилин п'ятнадцять, перш ніж Колін зміг ввімкнути диктофон і почав ставити чотири запитання, за відповідями на які вони приїхали. Але він не мав нічого

1 ... 30 31 32 ... 58
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Досить Катрін», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Досить Катрін"