Читати книгу - "Невипадково, Стейсі Браун"

Опинившись вдома, я вирішила прийняти гарячу ванну. Тепла вода та лавандовий запах мила допомогли розслабитись, але думки весь час повертали мене до величної зали в мерії. Я намагалась знайти відповідь, чому ж Лейер вирішив дати інтерв’ю після стількох років приховування всього, що стосується його життя та бізнесу. І чому саме мені. Інтуїція підказувала, що тут щось не чисто, але мозок так і не знайшов відповідь.

Вийшовши з ванної кімнати, я побачила пропущений виклик від Сем. «О, я ж забула їй передзвонити» - промовила я подумки і набрала телефонний номер подруги. Після кількох гудків я почула схвильоване:

- Нікі, де ти пропала? Я ж непокоюсь.

- Я вдома, матуся, не турбуйся, - мені подобалась її дражнити жартома.

- Не смішно! Але я рада, що ти в порядку. До речі, тебе тут дехто шукав.

- Хто? – спитала я, але вже здогадувалась про кого йде мова.

- Беннет Браун, пам’ятаєш такого?

- Навіть якби хотіла, він не дасть про себе забути, - роздратовано відповіла подрузі.

- Ага, він настирний. Але саме такі і закохують в себе по самі вуха.

- Мені це не загрожує, - впевнено сказала я.

- Ну-ну, а по тобі і не скажеш!

- Сееееем! – з докором я звернулась до подруги.

- Мовчу, мовчу! Добре, Нікі, мені вже час бігти. До завтра.

- Побачимось. Бувай.

Завершивши розмову з Сем, я помітила нове повідомлення на телефоні. Воно було від незнайомого номера:

«Хотів ще раз станцювати з тобою, але тебе не так просто спіймати»

Неважко було здогадатись, що це був Беннет. За секунду прийшло ще одне повідомлення від нього:

«Без тебе тут нудно»

Мої пальці миттєво почали друкувати відповідь:

- То що ти там робиш, якщо там нудно?

В цей момент я зрозуміла, що посміхаюсь дивлячись в екран. І це роздратувало мене не на жарт. Боячись своїх почуттів, я поклала телефон на стіл, ніби це б допомогло мені врятувати своє серце. Але надія отримати нове повідомлення від нього змушувала не зводити погляду з телефону.

«Зберись, Нікі! Не дозволяй йому підкорити себе! Такі чоловіки лише побавляться й лишають наодинці з вщент розбитим серцем. Довго і щасливо – це точно не про нього!» - думки плутались в голові й я розривалась між бажанням забути про нього та написати йому.

Декілька секунд тиші, а потім я побачила на екрані вхідний дзвінок з того самого незнайомого номеру. Схвильовано взявши трубку я промовила:

-Алло.

- Хотілось почути твій голос. Сподіваюсь ти не проти.

Пауза змусила мене збентежено відповісти:

-Ні.

- Радий це чути. Ти питала мене що я тут роблю. Справи тримають мене тут, - знову пауза, - Але краще я був би зайнятий тобою.

- А не забагато ти собі дозволяєш? – від моєї збентеженості не залишилось й сліду, хотілось поставити на місце цього нахабу.

- Я можу зробити все, якщо дозволиш!

- А якщо не дозволю?

- То я знайду спосіб вмовити тебе!

- Як самонадіяно! І багато хто клює на це?

- Чесно кажучи, не намагався ніколи нікого підчепити, окрім тебе. І виявляється це не так просто.

- Серйозно? Я повинна в це повірити? А репутація місцевого серцеїда сама до тебе причепилась?

- Так воно і є! Я не винен, що дівчата самі підкатують, а потім ще й плітки розповсюджують. Але така репутація іноді навіть на руку.

- Цікаво, - задумливо вирвалось з моїх вуст.

- Що саме?

- Як правило, люди твого статусу піклуються про свою репутацію.

- Ого, Нікі, невже ти мислиш стереотипами?

- Не те щоб… - мені стало ніяково за свій коментар і я намагалась виправдатись.

- Сонечко, я жартую, - з тону його голосу я розуміла, що він посміхається, - я розумію чому ти це говориш. Але можливо тобі треба пізнати мене краще щоб зрозуміти, що я не маю ніякого відношення до людей «того статусу».

- Я тобі не сонечко!

- Тобто пізнати мене ближче ти не проти? – зухвало мовив Беннет.

- Ти нестерпний!

- З твоїх вуст це звучить як комплімент! – після цих слів він різко замовчав і я не знала що відповісти. Я намагалась знайти відповідь декілька секунд, аж поки не почула його серйозний тон на тому кінці слухавки.

- Нікі, щодо завтрашнього інтерв’ю. Вам буде зручно зустрітися з містером Лейером близько п’ятої години вечора? – його голос став рівним та спокійним ніби до цього ми і не спілкувались зовсім. До того ж, мені здавалось, що ми вже давно перейшли на ти, тому не розуміючи різку зміну його настрою, я тихо та збентежено промовила:

 - Так.

- Добре. Тоді за вами приїде машина о пів на п’яту. Будьте готові. На все добре.