Читати книгу - "Заспокійливе для химери, Козел Валерія"

Аймер завжди вважав, що не зважаючи на те, що шлюб з донькою Вієрте був політичним, вона була гідною кандидаткою. Він би навіть міг покохати її і, можливо, колись вона б відповіла йому взаємністю. Але там, у лісі, ці сподівання розвіялись. Айшес Вієрте лишалась прекрасною і недосяжною, наче перлина на океанічному дні. Її серце вже належало іншому.

У двері постукали, вириваючи Аймер з його роздумів. Від несподіванки, він аж підскочив на софі.

- Кого там принесло? – роздратовано запитав він.

- Леді Айшес Вієрте просить аудієнції, Ваша високосте, - почув він голос свого секретаря.

- Звичайно, пропустіть її, - Аймер підвівся.

Айшес зайшла у його кабінет, погляд її був похмурим, але палав рішучістю.

- Леді Вієрте, - він поцілував її руку, - що привело вас до мене у такий час?

- Я прийшла просити вашої допомоги, Ваша високосте,  - Айшес схилила голову, - ніхто окрім вас мені не допоможе.

***

- Ти Лукас? Химера дому Вієрте?

Лукас здивовано дивився на секретаря принца. Хейтам Каерен, права рука крон-принца, особисто прийшов на поверх прислуги, не прислав когось, а явився сам і лише для того, аби знайти його, химеру з рабською печаттю. Та ще й на світанку, коли майже всі аристократи ще сплять.

- Так, Ваша світлосте, - вклонився він, - це я. Вибачте за питання, але навіщо я знадобився королівському секретарю?

- Мені ти не потрібен, - відмахнувся Хейтам, - але мені наказали привести тебе до леді.

- Леді Айшес?

- Так, вона хоче тебе бачити негайно.

Лукас почав нервувати. Айшес ніколи такого не робила. Коли вона хотіла його побачити, то відправляла повідомлення за допомогою магії. Або ж вона приходила сама. Відклавши роботу, він покірно послідував за Каереном. Вони піднялись на четвертий поверх маєтку, на якому розміщалися кімнати королівської родини. Тут же був і кабінет крон-принца. Перед дверима Хейтам зупинився і обернувся до Лукаса, від його погляду тому стало не по собі. Він не розумів, що відбувається. Чому Айшес покликала його таким чином? Що вона робить у кабінеті крон-принца? І чому у секретаря такий тяжкий погляд? Двері відчинилися.

Аймер сидів за письмовим столом біля вікна. Айшес стояла біля нього. Красива, у своїй червоній сукні, вишитій чорним мереживом. Вона ненавиділа її, але графиня Елеонор завжди наполягала на тому, що саме цю сукню вона має одягнути в день свого повноліття.

- Ваша високосте, - Лукас вклонився і подивився на свою хазяйку, - леді Айшес. Навіщо ви мене кликали?

- Підійди, - наказала Айшес, голос її був зовсім іншим. Сталевим, холодним, зухвалим.

Він покірно підійшов. В її очах він намагався прочитати хоч шось, якесь пояснення, але побачив там лише кригу. Її очі не здавались небом, вони були холодні, наче сніжна пустеля.

- Простягни руку! – ще один наказ і він підкорився, - Ваша високосте?

- Іменем королівської родини, затверджую дозвіл на розрив контракту, - Аймер кивнув дівчині, - я дозволяю провести ритуал.

- Леді Айшес, що ви?.. – Лукас хотів було відсмикнути руку, але Айшес впилась в неї нігтями так, що аж кісточки побіліли.

- Я, Айшес з дому Вієрте, - руки їхні засяяли, - силою крові дарую тобі волю. Знищити печать!

Рабська печать тріснула, наче бите скло і розсипалась іскрами. Лукас ошелешено дивився на свою руку. Вона була чиста. Від печаті не лишилось і сліду. Айшес відштовхнула його руку від себе, погляд її був зверхнім.

- Ти можеш взяти будь-якого коня з королівської конюшні, - сказала вона, - Хейтам проводить тебе. Тобі дадуть відшкодування за всі ці роки служби. Ти вільний.

- Я не розумію… - Лукас розгублено дивився на неї, - ми ж… я… я не хочу…

- Не будь дурнем, - дівчина зітхнула, - я обіцяла, що у день свого повноліття я відпущу тебе. Це сьогодні.

- Але ми вирішили…

- Які це ще ми? – Айшес скривилась, наче побачила щось огидне, - ти, певно, забув своє місце, Лукас. Я була твоєю хазяйкою, твоєю леді. Ти – раб, Лукасе. Всі рішення приймаю я. І я хотіла б уникнути цих сцен на святкуванні свого дня народження. Тому я відпускаю тебе зараз, до балу.

- Айша, чому ти?..

- Айша? – дівчина розсміялася, - Боже милостивий. Айша? Тільки не кажи, що ти… закохався у мене? Так, я була добра до тебе і привітна, але невже ти думав, що можеш хоча б мріяти про мене?

- Але ще вчора…

- Ще вчора мені було п’ятнадцять років, - відмахнулась Айша, - ми домовились до шістнадцяти. Наш контракт анульовано. Я виконала свою частину угоди. Ти жив у безпеці і достатку. Тепер ти вільний. Ох, будь ласка… позбав мене цієї драми. Я зіграла свою роль, ти зіграв свою. Спектакль закінчено. Завіса.

- Леді Айшес…

- Ти, певно, не сповна розуму, - посмішка Айша була наче отрута, - я ж твій рабовласник, Лукасе, ну як можна бути таким наївним? Пам’ятаєш, що ти сказав мені у нашу першу зустріч? Що ще очікувати від лімерійської аристократки? Треба було до кінця слухати свій внутрішній голос, моя мила химеро. Він тобі не збрехав.