Читати книгу - "Заспокійливе для химери, Козел Валерія"

Вона обернулась до нього спиною.

- Я хочу, аби тебе тут не було до початку балу, - сказала вона тихо, - спробуєш щось утнути – потрапиш за ґрати. Хейтам, проведіть його, будь ласка і видайте відшкодування.

- Айшес, я благаю вас… - голос Лукаса тремтів.

- Досить! – гаркнула Айшес, такого голосу він ніколи не чув, - тобі дана воля. Скористайся цим шансом. На тебе чекають вдома. Геть! Ти мені набрид.

Лукас мовчав. У грудях боліло так, що хотілось кричати, але всі слова немов застрягли у горлі. Її слова ранили болючіше, за батоги і кинджали, вони пронизували його до кісток, різали по живому. І він не вірив, що ці слова промовляє Айшес. Його ласкава Айшес. Яка так лагідно торкалась його волосся, чиї гарячи губи відповідали на його поцілунки, чиї очі так ніжно дивились на нього. Це наче була не вона. Лімерійська аристократка, яку б він мав ненавидіти, але покохав. Все це… була просто гра? Чому вона проганяє його? Він мав просити її втекти з ним! Забрати її із собою. Вона чекала цього? А через його мовчання зневірилась і тепер каже всі ці речі? Невже можна так правдоподібно відіграти почуття? Або він повний ідіот, або вона бездоганна актриса…

Хейтам відкрив двері і кивнув йому. Юнак не чинив опір, покірно пішов за ним. Його трохи похитувало, погляд наче затуманило.

- Прощавайте, Ваша високосте, леді Айшес… - безбарвним голосом промовив він і пішов.

Щойно двері за ним закрилися, Айшес впала на коліна. Аймер миттєво підскочив до неї.

- Леді Айшес… - схопив він її за плечі.

Дівчину трясло, все її тіло тремтіло. Вона немов задихалась, намагаючись стримати крик. Аймер не знав, що може для неї зробити, тому він просто міцно її обійняв.

- Ви все зробили правильно, Айшес, - прошепотів він, - все буде добре… все буде добре…

Айшес не відповідала. Вони сиділи на підлозі доти, доки її тремтіння не припинилось. У той день Аймер Лавір Ніл Лімерія зробив для себе один висновок. Айшес Лілейн Вієрте ніколи не належатиме йому.