Читати книгу - "Загублений ідол Ліни, Катерина Федоровська"

Переляк холодною хвилею накрив її вмить. І навіть під теплим пухнастим пледом почала дрижати.

- Ліно, що трапилося? – спитав занепокоєно Самір.

- Це мій будинок. Я впізнала цю місцевість, там живе моя мама, - не могла вгамувати дрижання, вже й зуби стукотіли.

- Агов, маленька, заспокойся! – обійняв її міцно турботливий демон. – По-перше, це не зараз відбувається. Найімовірніше, це події майбутнього, бо ж ти бачила - там був ясний день. Це може бути завтра або за декілька днів. Ми не знаємо. І не впевнені, що їм потрібна саме твоя мама. Можливо, вони опинилися там випадково.

Яра вийняла руки із вогнища, картинка зникла, а дівча вмостилося у крісло поряд і почало розмірковувати доволі по-дорослому.

- Дуже сумніваюся, що це збіг. Цікаво, кого вони шукають і які їхні цілі? Ліну, її маму?

Розмову підтримав лише Самір, бо Ліна й гадки не мала, що відповісти, а Рой, з очевидних причин, мовчав.

- Варіантів декілька. Можливо, вони також шукають відьму для переходу. І натрапили на відьомську кров. Але це малоймовірно. Краще було б вже шукати когось ближче до гір. Де, до речі, живе мама Ліни?

- За триста кілометрів звідси, - озвалася Ліна.

- Ну не так і далеко від ймовірного переходу. Або ж вони знайшли новий магічний перехід? А якщо примари змовилися із Ліонелем? - висувала ідеї Яра. – І там десь поблизу готують якусь пастку для нас усіх.

- Я сказала Антоніні, що прямую до мами. І вона мала переказати це Нестору, -  говорячи це, Ліна підійнялася рвучко. – Я мушу терміново налаштувати телефон і поговорити з мамою, впевнитися, що з нею все добре. Та й в Антоніни спитаю, чи розповіла вона Нестору, куди я маю намір їхати.

А після того, як Ліна покинула демонську компанію і зайшла в котедж, Рой, відійшовши убік, почав скидати із себе одяг. І поки Яра сперечалася із дядьком, перевертень трансформувався у вовка й ліг біля ніг Саміра. А суперечка була досить емоційною.

- Це пастка, Саміре! Хитрощі, щоб сповільнити нас, збити зі шляху, затримати. Ми вже дійшли висновку, що хтось з оточення Ліни співпрацює із демонами. Можливо, це Нестор або ж ця Антоніна.

- Ні, Яро, ти помиляєшся, - заперечував їй дядько. – Видимі примари вирішили вступити в цю боротьбу за владу та Вітарі й примкнули до Ліонеля. Він же попереджав, що скоро всі демонські Доми будуть на його боці. Ось і маємо. Дім Чорних Каменів намагається знищити нас у нашому світі, а всі інші об’єдналися супроти нас тут. І Корпорації на них немає!

- Не всі, - озвався вовк. – Наш Дім завжди буде пліч-о-пліч із тобою, Саміре.

- І я вдячний вам, - сказав Самір, ніжно погладжуючи вовка за вухом. – Я знаю, що Хижі Перевертні – єдині, кому ми можемо довіряти.

- Так-так, головне не зраджувати, - єхидно вколола Яра.

- Це тебе не стосується! – гаркнув на неї Самір, помітно роздратувавшись.

- Примари завжди були нейтральними. Ба більше, вони ж ніколи не піддавали сумніву вибір богині, - людським голосом розмірковував вовк, ніби й не чув тої суперечки. - Тобто, я так підозрюю, що ваш Дім вирішили знищити, Саміре. І зробити революцію у демонському світі. Дуже цілеспрямовано до цього йдуть.

- І тому ми маємо спершу зустрітися із Ліонелем, а вже потім рятувати маму Ліни, або сама нехай рятується, - категорично заявила Яра. – Що для тебе важливіше: богиня чи якась людська жінка? Навіть не так, мама людської жінки.

- Ліна потрібна нам і ми не можемо залишити її в біді. Це не повинно обговорюватися, Яро! Ми – команда й маємо підтримувати одне одного.

- Ну звісно, втратимо ще день, щоб змінити маршрут і завітати в гості. Чудово! Саміре, це не наші проблеми, - Яра психувала, як справжнісінький підліток. Певно, підлітки, кругом однакові.

Самір напружено вдивлявся у темінь лісових хащ, біля яких і розміщувалася їхня тераса. Декілька хвилин усі мовчали, бо ж верховний демон думав.

- Ми розділимося, - неочікуване рішення прийняв. – Рой у вовчій подобі помчить за Ліонелем. Якщо раптом вони знайдуть відьму й перехід, то спробує їх затримати. А ми поїдемо рятувати маму Ліни. Триста кілометрів для нашого ренджа – це три години туди й три назад. Втратимо один день. Це ні на що кардинально не вплине. На світанку завтра й вирушимо.

І підійнявся, усім виглядом своїм  демонструючи, що сперечань не допустить.

- Я так вирішив, так і буде, - владно вирік. – Піду подивлюся, як там Ліна. Не сиди довго, Яро, лягай спати. А ти, Рою, можеш вже вирушати. Я б радив тобі навідатися у наш гірський будиночок. Ти ж маєш пам’ятати, де знаходиться наше місце.

- Так, звісно, Саміре, не перший раз ми з тобою переміщаємось світами, - і отримавши ще порцію ласки, величавий вовк вже хотів бігти. Та йому почала підморгувати Яра, миготіла очима, мов світлофор.

- Бувай, друже! Сподіваюся, все буде добре, - кинув на прощання Самір і зайшов у дім.

А Яра нахилилася до гострих вух вовка і прошепотіла:

- Ти ж розумієш, що Ліара не повинна нічого дізнатися, коли ми повернемося у демонський світ. Жодного слова не смій сказати їй про Ліну. Відьма, яка нас супроводжувала, була страшна й стара. Зрозуміло?