Читати книгу - "Відьмаки і стежки Первородних, Кіра Найт"

Частина 25. Лабораторія

Принісши дві чашки кави я сіла поряд із Сайрусом, який щось записував і вносив дані до комп'ютера.

Ну що, вже довідався, що я за звір? - усміхнувшись спитала я. На кшталт того. - замислено відповів відьмак. - Слухай, а повідай мені свій родовід? - він повернувся до мене. Тут все складно.. – я задумалася. - Це треба питати у Віктора та Джая. Чому? – здивувався відьмак. Вони мої дядьки, начебто. - я знизала плечима. - Віктор брат мого батька, а Джай - брат матері, але ніби звідний. Цікаво… - Сайрус замислився і знову глянув на комп'ютер. Ну що там? - я присунулася ближче і зацікавлено зазирнула у монітор, але Сайрус швидко відвернув його убік. Поки що рано робити висновки! – серйозно сказав відьмак. - Слухай, випити не хочеш? – хижо посміхнувся він. Ні, мене Ламар вранці приб'є. – махнула рукою я. Хм, а ти стаєш більш врівноваженою, ніж раніше.. може й справді смерть вплинула. – задумався відьмак. Якби смерть на мене так згубно впливала, то я б давно стала пай дівчинкою! - я засміялася. Що так часто вмирала? - зацікавлено глянув на мене відьмак. Ну, за останній рік рідше, ніж зазвичай.. всього тричі.. А, стій, цього разу четвертий. - задумалася я. Серйозно? - очі чоловіка спалахнули. - І як це? Вмирати? - я засміялася. - Найчастіше боляче, уві сні мене вбивали не часто. А що ти бачиш перед смертю? Що відчуваєш? А коли відроджуєшся? – почав засипати мене запитаннями Сайрус. Так, постривай! - я засміялася і відсіла подалі, не бажаючи вдаватись в подробиці мого потойбічного життя. - Я вже відчуваю, як ти хочеш розкрити мій череп і підключити електроди та сенсори до мозку. Кіро, ну я ж учений! - обурився Сайрус. - Це все заради науки! Ага, дякую, мені таких вчених за життя вистачило.. - я зіщулилася. Я взагалі то пожартував. Над тобою справді ставили досліди? – співчутливо спитав відьмак, взявши мої долоні у свої руки. Ага.. Востаннє той лорд Лумінь, котяра облізлий, з лабораторій якого ми досі витягуємо наших.. - я струснула головою. - Давай не будемо про це. Не найприємніший досвід у моєму житті. Звичайно. – Сайрус кивнув. - Ходімо, покажу тобі дещо. - він узяв мене за руку і повів до великих металевих дверей. Що тут? - запитала я, входячи. Зайди та дізнаєшся. - з усмішкою спитав відьмак.

Увійшовши в невелику білу кімнату, я озирнулася. У ній нічого не було. Тобто абсолютно нічого! Зробивши пару кроків я боляче вдарилася.

Чорт, Сай! Що це?! - обурилася я. Дивись! - він натиснув кнопку на своєму браслеті і в кімнаті з'явилися меблі. Стіл та стільці, тумба об яку я вдарилася, диван і навіть телевізор із останньою моделлю ігрової консолі. Вааааааау. - я озирнулася. - Як ти керуєш невидимістю статичних предметів? – я здивовано глянула на відьмака. Вніс пару коректив до твоєї формули газу, яким ти обробила костюм. – усміхнувся відьмак. - Я іноді ховаюся тут під час званих вечерь чи прийомів, щоб мене не діставали. Подобається? Це розкішно! Сайрусе, ти геній! - я озирнулася довкола. То що, турнір у Мортал Комбат? Поки Ламар не прийшов. - підморгнув мені відьмак. Чур я за Саб Зіро! - я застрибнула на диван і схопила геймпад. ‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍