Читати книгу - "Історія України 1945 -1991, Олександр Гребьонкін"

Конституція УРСР 1978 року

УРСР за період існування радянської влади мала основні атрибути державності: Основний закон, систему органів влади, герб, гімн, прапор, столицю, чітко окреслені кордони. Але реального права приймати самостійні рішення майже не мала.

У 1978 році позачергова сесія Верховної Ради УРСР затвердила відповідний до союзного новий Основний закон республіки – Конституцію УРСР.

Згідно з нею УРСР мала право приймати Основний закон, вносити до нього зміни та доповнення, ухвалювати поточні закони, вийти із складу Союзу, організовувати діяльність органів державної влади та управління, здійснювати керівництво економікою, розробляти і затверджувати плани соціально-економічного розвитку, керувати галузями народного господарства республіканського підпорядкування, житловим і комунальним господарством, освітою, культурою, наукою, медициною; установлювати порядок використання землі, надр, лісів; забезпечувати охорону державного порядку, прав і свобод громадян.

Проте кожне з цих положень обмежувалося союзними органами. Право на вихід зі складу СРСР не було підкріплене жодними правовими нормами. Центр фактично перебрав на себе управління промисловістю республіки, використанням її надр і природних ресурсів. Тільки незначну частку бюджету можна було витрачати республіці на власний розсуд. Самостійну зовнішню і зовнішньоекономічну діяльність УРСР проводити не могла.

Органи державної влади

УРСР мала свої органи державної влади. Функції вищого законодавчого органу покладалися на Верховну Раду УРСР. Але Комуністична партія України повністю контролювала державне, політичне та економічне життя. Над нею стояла Комуністична партія Радянського Союзу (КПРС).

У новій Конституції 1978 року (стаття 6) вперше запроваджувалася норма: «Керівною і спрямовуючою силою радянського суспільства, ядром його політичної системи, державних і громадських організацій є КПРС».

 Вибори до Верховної Ради України проводилися раз на п’ять років й були формальними, по заздалегідь підготовленим спискам.

Вищим виконавчим і розпорядчим органом була Рада Міністрів УРСР, яка керувала цілою системою міністерств, відомств, державних комітетів. Реально вона була лише однією з управлінських ланок союзних виконавчих органів влади. Більшість постанов, розпоряджень, рішень дублювали союзні документи.

Тому, можна вважати що Україна в ті роки не мала справжнього реального суверенітету.

3. Суспільно-політичне життя республіки в період перебування на посаді першого секретаря ЦК КПУ П. Шелеста (1963-1972)

Біографічні дані

Шелест Петро Юхимович (1908-1996 рр.) був сином селянина з Харківщини. З юності був фізично сильний, загартований. Служив у Червоній Армії.  Інженер-металург, він був прихильником минулого України, зокрема – козаччини. У 1963 році був обраний на посаду першого секретаря ЦК КПУ.

Особливості діяльності Петра Шелеста:

1) відстоював інтереси УРСР;  виступав за поглиблення самостійності УРСР в політичній, економічній сферах з закріпленням цих прав у Конституції;

2) виступав за право УРСР брати участь у складанні загальносоюзних господарчих планів, за дотримання принципу паритету: УРСР повинна отримувати від Москви фонди і товари, які були б адекватні її внеску у загальногосподарську «копилку»;

3) виступав на захист української мови, закликав берегти «наш головний скарб – чудову українську мову»;

4) у 1970 році написав документально-публіцистичну книгу «Україно наша Радянська» в якій захищав і ідеалізував козацтво, згадував його автономію, критикував політику царизму у мовному питанні.

Наслідки:

1) завдяки підтримці Петра Шелеста в Україні з’явилися нові україномовні газети, збільшилася кількість програм українською мовою на республіканському телебаченні, українською мовою почала виходити наукова література;

2) П. Шелест домігся збільшення деякої економічної автономії УРСР, покращення забезпечення республіки товарною масою;

3) але Шелест не був прихильником повної самостійності України, її відділення від СРСР, тому переслідував окремих дисидентів, котрі виступали з антирадянських позицій (у той же час захищав від звинувачень у націоналізмі письменників О. Гончара та І. Дзюбу).

У 1972 році сам Петро Шелест був підданий критиці М. Сусловим (головним ідеологом КПРС) за «націоналізм», за книгу «Україно наша Радянська». Не подобалося керівництву КПРС й те, що Шелест не підтримував введення радянських військ до Чехословаччини, під час «Празької весни».