Читати книгу - "Фермерська романтика, Валерія Оквітань"

Як вона опинилась на землі, вся перемазана коров’ячим лайном, дівчина пам’ятала погано. А як поруч з нею опинився Євген тим більше. 

— Ти що оглухла? — продовжував трясти її чоловік. — Я ж кричав тобі. 

Вона нічого не говорила. Спостерігала за тим, як інші працівники ферми намагались втихомирити корову, яка не хотіла слухатись, все виривалась. А потім і зовсім розвернулась в їхній з Євгеном бік.

Очі дівчини розширились, пульс пришвидшився настільки, що вона відчувала його в самісінькому горлі. Саме тому, під натиском цього відчуття, дівчина з гучним криком зірвалась на ноги, та не чувши жодного слова, яке говорив їй Євген, побігла кудись якомога далі звідси, помічаючи, що корова продовжувала бігти за нею.

— А-а-а-а-а, — вона оминала тюки з сіном, великі бочки та робочий транспорт, бігла куди лише очі її гляділи. Більше не оглядувалась, бо страшно було. Не чула навіть сміху працівників ферми, які спостерігали за цією дивною сценою. Новачок і корова, яка вже не поспішала, а просто бігла за нею, ніби з цікавості. 

— Не тікай, — наказували їй чужі люди. — Не біжи, кому кажу? Тася стій, вона перестане за тобою гнатись.

В це слабо вірилось. Перевіряти не хотілось. Хотілось жити без ран отриманих від ріг скотини. Саме це змушувало дівчину рухатись далі та не зупинятись.

Пролітали якісь сараї, накриття та гаражі, але всі вони створювали один єдиний розмитий фон.

Вона бігла, навіть тоді, коли дихати не могла,  все продовжувала накручувати кола.

А тварину в той час вже навіть не ловили, просто супроводжували, але збуджений мозок дівчини не бачив цього, він продовжував бачити в корові загрозу. 

Зупинитись самій дівчині не вдалось, за неї це зробив Святослав, коли схопив Тасю за робочий комбінезон. Однак, через те, що вона була спритною, чоловік не втримав ношу, і Тася  підковзнулась, впала на дупу, та проїхала вологою поверхнею ще декілька метрів. Вона уперлась в нестійку огорожу, яка була схожа на десятки таких же, що знаходитись поруч.

Зрозумівши, що вона вже далеко від небезпеки, Тася розслабилась і, вже не боячись вимазатись, відкинула голову на землю, приводячи дихання в порядок. 

До неї почав долинати сміх, який люди не приховували, підходили ближче, споглядаючи її ганьбу, поки сама дівчина, фокусувала свій погляд на чистому небі. Вона добряче налякалась.  І впевнена точно, що більше на цю ферму не прийде. Ніколи в житті.

А поки вона лежала, зі свого сховища вийшло невелике телятко, спокій кого дівчина потривожила. Тваринка злякалась не менше ніж сама Тася, саме тому воно обережно підходило, з цікавістю розглядаючи непрохану гостю.

— Ти жива? — переляканий Святослав зігнувся над дівчиною, обличчя якого закрило Тасі огляд на небо. 

Вона зробила глибокий вдих, перевіряючи чи дійсно була живою, і швидко кивнула. Свят полегшено видихнув і сів поруч з нею. Але не встигла вона звикнути до спокою, як перед нею з’явилось обличчя Євгена. Чоловік був такий  захеканий, ніби біг стометрівку. 

— Ти як? — він торкався її обличчя, рук та ніг, перевіряючи на наявність пошкоджень, але тихі слова Тасі змусили його розслабитись.

— В нормі, командир.

Вона тихо засміялась, змушуючи свою грудну клітку трястись.

— Казав же тобі, що вона не зможе, ти бовдуре, — Свят штовхнув брата в плече з долею роздратування. Він знав, що якби дівчина постраждала, то їхня мама відірвала б йому голову за неї, а Олька точно б вигнала до іншої кімнати. 

Він, як старший, не мав йти на повідці у братових витівках, навіть якщо вони спочатку й виглядали безневинними.

— Звідки я знав, що Коля випустить Чучундру? Її не було у списках на дійку. Її взагалі не мало там бути, вона мала бути в “породній”,— виправдовувався Євген. 

— Ти як, краса? — Тася підозріло тихо лежала на землі, слухаючи як брати пересварювались. Жодної думки не пролітало в її голові. в той момент 

Оце так вона зганьбилась. Мало того, що втікала від корови, яка її ніби й не наздоганяла, так ще й примудрилася зламати невеликі огорожі маленьких теляток. Це не говорячи про те, що їх вона також добряче налякала. 

— Її вже нема? — вона навіть не озиралась.

— Кого? — загальмовано запитав Євген.

— Корови, — ледь не вигукнула Тася з роздратуванням.

— Нема, вона не бігла за тобою, її майже одразу вдалось зупинити. А от тебе…

— Я вся в лайні, — простогнала вона, зажмурюючи очі. 

Може хоч так соромно не буде? 

— Та-а-ак, і в прямому, і в переносному сенсі, — нескромний сміх прозвучав з його вуст.

Тася піднялась, спершись на свої руки, хоча хотілось їх помити. До носа підносити їх не наважилась, бо знала, що там не пахнутиме французькими парфумами.

— Ти ще смієш знущатись з мене? 

Повз них проходили люди, стискаючи кулаки біля рота. Так вони ховали свої посмішки. Дехто навіть й цього не робив, а відверто насміхався з вистави, яку вона влаштувала.

— Та боже збав, — чоловік підняв руки догори та прикусив свою губу, тим самим повністю спростовуючи свої слова. — Приймати грязьові ванни корисно, хіба ти не знала? У вас в Києві такого немає?