Читати книгу - "Мертва тиша, Барнс С. А."

Щойно я перестаю говорити, тиша знову наповнюється, і мене охоплює жах від того, що я відкрила надто багато, що зруйнувала шари захисту, на створення яких були потрібні роки.

Моє обличчя стає гарячим, очі щипають, і я відвертаюся, щоб дивитися на світлову панель над головою, бажаючи, щоб волога з моїх очей випарувалася. Я не можу дивитися на Кейна і ризикувати побачити у них жалість.

«До того ж, це лише три дні», — додаю я, намагаючись зробити так, щоб мій голос звучав менш здавлено. «Це не буде так погано».

На даний момент я не впевнена, кого я намагаюся переконати. До біса, я мала просто тримати язика за зубами.

Його рука на моєму плечі обережно повертає мене до себе.

«Ти або найсміливіша жінка, яку я коли-небудь зустрічав, або найбожевільніша», — каже він, перш ніж притягнути мене ближче, обіймаючи мене руками.

Я знаю, що маю відштовхнутися, але в цей момент моя слабкість сильніша за мою рішучість. Мої руки, здається, піднімаються самі собою, обхоплюючи його, мої пальці міцно стискають його футболку. Вперше за довгий час триматися й бути на руках не так страшно, як я очікувала, це наче підійти навшпиньки до краю темної безодні й дивитися вниз.

Натомість відчувається полегшення, знята вага.

«Чому не може бути і те, і інше? Мабуть, і те, і інше, — кажу я, мій голос тремтить і приглушено впирається в його ключицю. Він пахне теплою бавовною, знайомим легким металевим присмаком води ЛІНИ та милом.

«Мабуть, так», — погоджується він зі сміхом.

Кейн відступає, не відпускаючи мене, його рука піднімає моє підборіддя, і він хмуриться, дивлячись на сліди сліз на моєму обличчі, перш ніж обережно їх витерти.

Мій погляд зупиняється на його губах, і, перш ніж я встигаю зупинитися, перш ніж я встигаю навіть подумати, я підводжусь і притискаюся своїми губами до його.

Він здивовано тихенько скрикує, а потім відступає. Всього на дюйм-два, але цього достатньо. «Клер», — починає він ніжним голосом.

Шок від моєї поведінки сколихнув мене, а за ним майже відразу прийшов пекучий жар цілковитого приниження. Про що я, чорт візьми, думала? Що я роблю?

Я відриваюся від Кейна, намагаючись знайти слова, щось, будь-що, щоб цей момент закінчився. «Я… гм, я рада, що це вирішено, і ми на одній стороні. Дайте мені знати, якщо у вас з Веллером виникнуть запитання щодо підготовки».

«Клер, почекай», — каже він, його чоло насуплене від занепокоєння.

“Побачимось пізніше.” Я проштовхуюся повз нього в коридор і щасливо втікаю, рум’янець на моїх щоках пульсує в такт з серцебиттям. Що зі мною до біса?

Безумовно, це не перший випадок, коли я ставлю собі це запитання. І, напевне, не останній.

12

Друга подорож Авророю, якою б неприємною вона не була, менш тривожна, просто через її знайомість. В атріумі плаває натовп мертвих. Плямисте повідомлення кров’ю не змінилося — я сподіваюся, що повідомлення на платиновому рівні залишиться нерозбірливим — і жодних нових, наскільки я бачу, не з’явилося.

Єдина відмінність — ознака нашої присутності — це літаючий пил від шпаклівки та осколки там, звідки ми зняли статуї. Вони плавають, як хмара крихітного конфетті вгорі та внизу сходів.

І все ж обтяжене почуття страху анітрохи не вщухає. Якщо що, то зараз навіть гірше. Те, що колись було неприємним стисненням у моїх грудях, тепер стає ногою в черевику, що стоїть на моїй грудині, і важкий каблук впивається в тіло. Тиша навколо нас виглядає очікувальною, ніби ми виступаємо перед невидимою — але цікавою та нетерплячою — публікою. Моя шкіра свербить від відчуття, ніби за мною спостерігають, а голова напружена, ніби мій череп стискають у лещатах.

Це в твоїй свідомості, Клер. Стрес і погані спогади. Це все. Закінчуй з цим.

Звісно, не допомагає те, що Кейн йде прямо за мною та Веллером, залишаючись позаду. Кейн ще нічого не сказав, але я відчуваю, що він цього хоче.

Коли ми досягаємо гвинтових сходів в атріумі, Веллер мчить вперед, вгору, як це було раніше.

«Спочатку перевірте якість повітря та роботу двигуна для основної діагностики та подивіться, чи зможете ви знайти судновий журнал», — кажу я Веллеру через відкритий канал зв’язку в своєму шоломі. Якщо повітря тут забруднене або двигуни не здатні завестися, гра закінчена. Журнал, якщо ми зможемо його знайти, може містити корисну інформацію про те, що сталося. «Тоді перевірте системи рятувальних шлюпок, і скажіть мені свої висновки, перш ніж продовжувати далі». Нам буде потрібно попрацювати, перш ніж можна буде випробувати окремий генератор гравітації та автономну систему захисту навколишнього середовища, які закодовані назвою Версальська непередбачена ситуація.

«Так, я зрозумів, ТЛ».

«І якщо ви зможете увімкнути світло, буде ще краще».

Веллер піднімає руку в рукавичці на знак визнання або відхилення, тягнучись уздовж стіни, перш ніж зникнути за рогом на Платиновому рівні.

«Беренс, іди й ти», — кажу я, починаючи підйом. «Я хочу, щоб ви оглянули двигуни, перш ніж ми щось почнемо». Я говорю спокійно, ефективно, просто лідер команди, який дає вказівки. Тут нема на що дивитися. Уникати Кейна було б легше, але зараз це не вихід.

І це справді не варіант, якщо ми запечатуємося на цьому кораблі. Тоді ми вийдемо з колишньої рутини, з наших звичних ролей. Технічно я навіть більше не буду лідером команди, і думка про те, що я буду діяти без цього звичного й заспокійливого плаща влади, без межі, яку неможливо перетнути, необхідної дистанції між іншими та мною, змушує мене відчувати себе оголено і хитко.

«Я все ще чую тебе, ти це знаєш, правда?» — запитує Веллер. «Мені не потрібна допомога з двигунами».

«Негативно, ТЛ», — каже Кейн через мить. «Це забагато для однієї людини».

Я завмираю, міцніше стискаючи поручні сходів. «Забагато для однієї людини чи забагато для мене?» Слова викочуються холодно й жорстко, перш ніж я встигаю їх зупинити. Бідна Клер, Дитина №1, яка вижила, хоробра, але жалюгідна. «Я впораюся», — кажу я крізь зціплені зуби, що звучить не дуже переконливо.

На відкритому каналі зв’язку панує тиша.

“Це весело. Але некомфортно”, - оголошує Веллер.

«Заткнись, Веллер», — шепоче Лурдес з ЛІНИ, де вони з Нісусом досі працюють.

«Пошук буде швидшим і ретельнішим, якщо ми будемо займатися ним обоє», — рівно каже Кейн, ніби він повністю пропустив побічну гру між Веллером і Лурдес. «Ми