Книги Українською Мовою » 💙 Жіночий роман » Пастка для бабія, Валентина Бродська 📚 - Українською

Читати книгу - "Пастка для бабія, Валентина Бродська"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Пастка для бабія" автора Валентина Бродська. Жанр книги: 💙 Жіночий роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 29 30 31 ... 93
Перейти на сторінку:
Розділ 21

Весь залишок робочого дня я провела в пошуках необхідного подарунку. Нарешті знайшовши бажане, оплатила все карткою генерального і замовила кур’єрську доставку на ранок.

Добираючись додому, я трохи охолонула і дещо засумнівалася в правильності свого вчинку.

"Можливо завтра мій останній робочий день," — подумала. — "Ну і нехай! Знайду іншу роботу!"

Щоб трохи покращити собі настрій зупинилася біля першого ліпшого салону. Давно я не оновлювала свою зачіску. Зробила градуйовану стрижку на довге волосся і відчула себе сповненою сил та енергії.

Збираючись вранці на роботу, я вирішила таки змінити імідж. Зробила легкі локони, нанесла денний макіяж, одягла зелену в тон очей, приталену коротку сукню, босоніжки на підборах і доповнила образ дизайнерською сумкою. Марія Павлівна, побачивши мене, сплеснула долонями:

— Ну нарешті, метелик вилупився з лялечки! А то геть обабилася! 

Я зашарілися.

— Ну що ви таке кажете! — зніяковіло промовила.

— А те, Софійко, що літа біжать, а у Матвійчика татка нема, а ти ж молода, вродлива, розумна.

— Та я ж не для пошуку вбралася, а так — для себе…

— І це вже непогано для початку! Ну що ж, давай, біжи на роботу.

І випхала мене за двері, що я ледь встигла ключі від автівки прихопити.

В офісі було тихо і мирно. Аліночка, яка прийшла як і завжди після мене, сумлінно виконувала свої обов’язки. Тарновський коротко привітався з секретаркою і вочевидь пішов до себе, ігноруючи мене. Десь о десятій мені зателефонувала Інна Петрівна і попросила зробити терміновий аналітичний звіт для неї, бо на моє місце ще не могли підібрати кандидатуру, а вона зашивається. Звісно, я погодилася, адже мені ще через неї вирішувати питання з маркетинговим відділом, який безпосередньо їй підпорядковувався. Тож, швидко виконавши роботу, я вирішила занести документи їй особисто. В приймальні секретарки не було, натомість почувся невдоволений голос генерального з прочинених дверей його кабінету.

— Аліно, не треба лягати грудьми на мій стіл і театрально вигинатися! Мене твої принади не цікавлять! Давай сюди каву і йди працюй!!! — гнівно вигукував Денис Олегович.

—  Так, вже і не цікавлять? На минулому корпоративі ви навіть дуже мною цікавилися! — промуркотіла Аліночка.

— Що ти робиш? Злізь з мого столу! Облиш мою сорочку! — підвищуючи голос, обурювався Тарновський. — То була помилка, я вже тобі про це говорив!

— Не повірю, що я вам не подобаюся? — продовжила лащитися секретарка.

— Аліно, перестань! Я ж тобі казав, я проти службових романів! — майже гарчав генеральний.

— О, я так люблю коли ви лютуєте, це так сексуально! — проспівала дівчина, не збавляючи обертів. — Давайте це зробимо прямо тут, на цьому столі!

— Йди геть, а то звільню!!!

Далі почувся звук розбитої чашки, бо по тій лайці, що була слідом, я зрозуміла, що кави генеральний не поп’є і сорочка його зіпсована. Посміхнувшись, швидко покинула приймальню.

 

Крокуючи довгим коридором третього поверху, натрапила на Сергія. Він так поспішав, що не відразу мене впізнав, поки не приглядівся.

— Софіє …Сергіївно! Ви така гарна сьогодні, наче лісова мавка!

— І вам доброго дня!

— Ой, вибачте, не привітався, доброго дня!

Посміхнулася йому, скоса поглядаючи кокетливими очима, промовила:

— Боюся ви занадто романтизуєте образ мавки. Вони згубно діють на чоловіків.

— Ну я про ту, що в “Лісовій пісні”.

— Захоплюєтеся класикою? — приємно здивувавшись, запитала я.

Сергій розгубився, почухав потилицю і посміхаючись своєю ясною посмішкою промовив:

— Не те б щоб, племінниця брала участь у шкільній виставі за мотивами цього твору, то ж мусив піти, бо сестра поїхала з чоловіком у відрядження.

— А-а-а, зрозуміло, — ну, дійсно, звідки у такого, як Сергій любов до творів Лесі Українки. — Вибачте, поспішаю, на все добре!

Я рушила в бік, намагаючись обійти чоловіка.

— Чекайте, - зупинив він мене і пильно подивився в мої очі. — Може сходимо кудись після роботи? Тут недалеко є затишний ресторанчик! — грайливо запропонував Сергій, незграбно хапаючи мою долоню.

— Ого, я вже до ресторану доросла, нещодавно ви запрошували мене в кафе, — поглузувала з нього, намагаючись акуратно висмикнути руку.

Сергій міцніше обхопив мої пальці, підніс до своїх губ і поцілував.

— Чекатиму вас сьогодні на парковці, мавко! “Ні” не приймається! — промовив і був такий.

Я залишилася пришелепкувато стояти в коридорі, дивлячись Сергію в слід.

— Софіє? — вивів мене зі ступора голос фінансової директорки, яка за чимось вийшла зі свого кабінету.

— Інно Петрівно? О, я йшла прямо до вас, вирішила занести звіт.

І передала їй документи.

— Так швидко все зробила? — не приховувала подиву директорка. — Дякую! Я знала, що на тебе можна покластися. Зайдеш до мене?

— Так, залюбки.

Ми увійшли до кабінету моєї колишньої начальниці. Вона поклала звіт собі на стіл і заметушилася:

— Каву будеш? В мене є смачнючі цукерки.

— Так, не відмовлюся,  — промовила, адже чогось попити і справді хотілося.

Інна Сергіївна наповнила кавою дві чашки з тонкого фарфору, поставила на низенький столик біля м’якого диванчику, відкрила коробочку крафтових львівських ласощів і запросила мене присісти.

— Чоловік привіз з відрядження, вказуючи на цукерки, похвалилася вона і підсунула коробочку поближче до мене. — Не соромся, пригощайся, в мене є ще.

— Дякую! — в захваті вигукнула я.

Ласощі просто танули у роті, занурюючи мене у насолоду. Солодке — то моя слабкість!

— Розкажи, Софіє, як тобі працюється на новому місці? — вкрадливо запитала Інна Сергіївна.

— Ви знаєте, — почала я, запивши цукерку кавою. — В мене з Денисом Олеговичем якось не дуже складаються робочі стосунки…

— Тобто?

— Мені здається, що я його дратую, а після того, що я зробила, він мене взагалі зненавидить.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 29 30 31 ... 93
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пастка для бабія, Валентина Бродська», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пастка для бабія, Валентина Бродська"