Читати книгу - "По слідах Не забутих книжок, Квін Тесс"

“Пристрасть – це натхнення тіла, а кохання – це натхнення душі. Любов як функції геніталій залишмо приматам. Мені потрібен космос її очей.”

© Ліна Костенко

Намджун

Нарешті було тепло. Моя Сеульска квартира стала схожою на дім, на затишок, куди хочеться повертатися. Бібліотека почала поповнюватися новими виданнями, хоча я і вмовив Весту не перевозити сюди свою бібліотеку, та вона здається пограбувала всі книжні магазини Сеулу, ледь не в перший день, як опинилась тут. За вікном кружляли білі сніжні пластівці, був мороз, а мені було тепло. Бо поруч тулилося рідне тіло. Наші пальці були переплетені, і я не міг ніяк налюбуватися тим, як ми ідеально пасували один одному:

- Я досі не можу повірити, що ти вмовив Лорен дати мені не випущену книгу. Одне діло стягнути раніше часу видання з тиражу в друкарні, а інше, - Веста затихла, а потім додала, - ти ж не погрожував їй?

Вона піднялась і з серйозним виглядом зазирнула мені в очі.

- За кого ти мене сприймаєш? - награно обурився я, - Може з вас обох, вона виявилась мудрою жінкою.

- Ах ти ж, - Веста скривила смішну гримасу й почала мене лоскотати.

- Охохохо, допоможіііть, мене спокусив диявол в жіночому лиці, - я викручувався й хихотів.

- Нариваєшся, Намджун, - сміючись погрожувала мені Веста.

- Сподіваюсь на поцілунок? - запитав я, і вмить її дотики з лоскотки перетворилися на ніжні погладжування.

- Мммм, - промурчала вона, - може не тільки, - рука Вести опустилась вниз по торсу, затримуючись на мʼязах, і знову прокладала доріжку нижче. Я простогнав.

- І після цього ти ще будеш казати, що ти янгол? - я перехопив її руку і в мить опинився зверху на ній, - якщо я не зупинюсь, ти сама будеш пояснювати Джину, чому ми запізнились на його весілля.

- Як скажеш, - хитро посміхнулась Веста і потягнулась до моїх губ.

Поцілунок обірвав наполегливий дзвінок в двері.

- Мммм, - незадоволено простогнала дівчина, - якщо це знову хтось з твоїх хлопців, я точно почну жбурляти в них важкі й гострі предмети.

- Ахахаахха, а я попереджав, що не варто так швидко з ними товаришувати. Тепер не відчепишся.

Піднявшись, я прослідкував до вхідних дверей й зазирнув у вічко:

- Кохана, це Чіміін.

Сміючись, як зі спальні доносились літературні лайки, я відкрив.

- Ох, ви ще не збирались, - він пройшов у вітальню, - я приніс Вам сніданок, о, і нам потрібно одразу їхати в салон. Наречена Джина вчора змінила концепт стилю, і бідоласі прийшлося пів ночі сидіти на телефоні, щоб виконати всі її забаганки, - Чімін озирнувся а потім голосно додав, - доброго ранку, Весто.

- Який же він добрий, як ти прийшов, - прокричала вона зі спальні.

- Ох, Хьоне, нагадай мені будь ласка, це заради цієї дівчини я вмовляв Лорен підписати книгу?

- Я все чую, - викрикнула Веста.

- Ахахах, ну фактично це я її вмовляв, а ти просто привіз книгу з Нью-Йорка.

- Ооо, здається хтось себе переоцінив, - знову почувся голос Вести звертаючоїсь до Чіміна.

- Твоя дівчина мене ненавидить, - несерйозно пробурмотів макне.

- Облиш, це вона так проявляє любов, - приснувши від сміху, пояснив я.

- Ви збоченці, - додав Чімін.

Він навіть не повернувся, коли Веста зайшла у вітальню, дістав стаканчик з кавою і простіг в бік, чекаючи, коли вона його прийме.

- Скажи, що тепер ти любиш мене більше, - попросив Чімін, коли Веста зробила ковток кави.

- Мммм, можливо, - знущалась вона.

- Пффф, ну і будь ласка.

Веста мала талант закохувати в себе всіх і одразу, хоча й була інтровертом, і більшість часу полюбляла проводити наодинці. Але не з моїми хлопцями. Тепер всі розмови зводились до сарказму й сміху, як зараз.

Весілля проходило в невеликому ресторані без журналістів. Всі гості були, або родичами молодят, або найближчими друзями. Ми сиділи поруч за одним круглим столом з Вестою, та іншими учасниками BTS:

- Не розумію, потрібно було піднімати на вуха весь Сеул, для того, щоб замість блакитних квітів і вбрання все було золотисте? - обурилась Веста.

- По факту так, - знизав плечима Юнгі, - хоча подивимось на тебе, коли ти будеш на порозі власного весілля, а гормони від вагітності будуть жити своїм життям і диктувати власні правила.

- Що? Хахах, - істерично засміялась вона, а кинувши погляд на моє самовдоволене обличчя, протягнула, - ніііііі.

- Так-так, - підтимав Техьон, - ти наступна.

- Ей, досить мені погрожувати, - огризнулась Веста, і всі залились сміхом.

- Вдома про це поговоримо, - я приблизився до неї залишаючи невагомий поцінунок на виску.

- Ніяких розмов, Незнайомець, моя відповідь ні, - запротестувала Веста.

Я лише посміхнувся їй, пригадуючи, що вже забув одну цікаву книжку, з прихованою всередині обручкою.

Наступні місяці ми розривались між життям на два міста. Залишались в квартирі Вести, коли їй потрібно було на роботу ради звітів, та зборів. Як би я не вмовляв її кинути це заняття, дівчина навідріз відмовлялась. Одночасно ми навідувались до Кори в кавʼярню. Вона, як справжній лицар оберігала наші книги, і міняла квіти у вазі. До того ж, з нашої згоди, працювала над своїм романом. Здається, ми з Вестою надихнули її. 

Пару разів навідались до батьків моєї Незнайомки, які так і торочили про весілля, а я жалівся, що Веста щоразу відмовляє мені, розбиваючи серце.

Будучи в Сеулі, мої батьки так само нападали на нас з весіллям, правда тут вже Веста мені мстилась і була під підтримкою мого тата.

А одного весняного ранку вона все ж таки знайшла ту саму книгу.

Маленький конвертик впав до її ніг:

- Що це? - спантеличено спитала вона.

- Щось не так, люба? - з посмішкою я обіперся об одвірок і чекав на її реакцію.

Дівчина здогадувалась, її руки почали тремтіти, аккуратно відкриваючи конвертик, та дістаючи тендітну, як і вона сама - каблучку. Я підійшов, взяв прикрасу з рук Вести, та не промовляючи й слова, одягнув її на палець.