Читати книгу - "Однойменні, Едрієн Янг"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Проте мені це було зрозуміло. Хто я така, не знав ніхто, крім Клова, і я провела чотири роки на Джевалі, убезпечена від будь-чиєї цікавості. Тут я вперше замислилася, а чи не через це, зокрема, Сент вирішив мене там залишити?
— Ізольда була впертим дівчиськом, — зітхнула Голланд. — Вродлива. Талановита. Але яка ж уперта!
Я не відповідала, уважно вивчаючи її міміку. Кутики губ. Вираз очей. Одначе вигляд Голланд нічого не виказував.
— У сімнадцять років вона відчалила на «Селені», навіть не попрощавшись. Одного ранку я прокинулась, а вона не спускається до сніданку. — Голланд піднесла філіжанку до рота, сьорбнула гарячого чаю, і видно було, як тремтять пальці. — Якби її батько ще був живий, його б це згубило.
Вона вибрала собі тістечко, переклала з тарелі на блюдечко перед собою, і тут двері відчинилися. Зайшов чоловік: куртка застебнута на всі ґудзики, капелюха тримає в руках. За якусь хвильку я його впізнала. Гаваньмейстер.
Натомість Вест, схоже, зрозумів це моментально. Він трохи посунувся на стільці, щоб триматися до нього спиною.
Чоловік зупинився перед столом і вручив Голланд стіс пергаментів.
— Просто зараз «Селену» обносять, — повідомив. — Припасів чимало, а от товару немає. Вітрила добрі.
— Що ж, завжди можна скористатися вітрилами, — промимрила Голланд, роздивляючись пергаменти. — А що команда?
— У порту, шукає собі роботи, — відказав той.
Я позирнула на Клова, подумавши про добувачів. Якщо Голланд захопила «Селену», їм вочевидь не заплатили. Напевно шукають можливості переправитися на Джевал.
— Видаліть із журналу місце причалювання. Мені не потрібно, щоб хтось там щось накопав, — звеліла Голланд.
Вест міцно стиснув поруччя крісла. Вона не просто вбила Золу. Вона потопить корабель і приховає той факт, що він узагалі побував у Бастіані. Коли з ним буде покінчено, усе матиме такий вигляд, ніби він і не полишав порту.
— І щоб «Селена» опинилася на дні вже до заходу сонця. Мені не потрібно, щоб Торговельна рада пронюхала про неї перед зустріччю.
Клов через стіл глянув мені в очі. Єдине, що я могла припустити, — вона має на увазі засідання Торговельної ради, яке відбувається між Звуженням і Безіменним морем у Саґсай Голмі.
— Тут зазначене ще одне незаплановане судно,
— буркнув гаваньмейстер у відповідь. Тицьнув у сторінку в руках Голланд. — «Жоржина».
Я застигла, надто гучно поставила чашку на блюдце. Вест обік мене навіть не поворухнувся, і від того мене аж трем узяв. Вигляд він мав такий, ніби ось-ось схопиться з крісла й переріже тому типові горлянку.
Голланд глянула на мене.
— Не думаю, що нам варто через них перейматися. Що скажеш?
— Не варто, — підтвердила я, дивлячись їй у вічі.
Тут достоту відбувався певний обмін. Тільки я ще не второпала, який саме.
Вона зневажливо простягнула пергаменти гаваньмейстеру, той кивнув, розвернувся й попростував до дверей.
Я з усмішкою спостерігала, як він ішов геть. Якщо гаваньмейстер під ковпаком у Голланд, то без її відома в порту нічого не відбувається.
— Що ж, — мовила вона, кладучи руки на стіл, і знову глянула на Клова. — Гадаю, ви можете повернутися на Звуження.
— А прозвучало так, ніби ви скомандували йому потопити корабель, на якому я прибув, — роздратовано відказав Клов.
— Ну то я з цим розберуся. А від вас мені ще дещо потрібне.
— Я отримав винагороду. — Клов показав на срібну скриньку. — А ви вже заплатили.
— Готова подвоїти, — мовила Голланд.
Клов недовірливо звузив очі.
— Ну то я слухаю.
Голланд ухопила ягідку, покрутила в пальцях.
— Сент.
Серце загупало мені у вухах, пальці відчайдушно стиснули ручку чашки.
— І чого вам треба від Сента? — Клов уперся в стіл обома ліктями.
— Того самого, що й від Золи. Компенсації. На його кораблі загинула моя донька, і він понесе відповідальність. Він має прибути в Саґсай Голм на засідання Торговельної ради. А ви маєте зробити так, щоб він туди не потрапив.
Клов замислено втупився у стіл. Здавался, я чую, як рипить його мозок, намагаючись щось вирішити. Я спробувала вигадати сякий-такий план, як витягти нас із цієї біди, і вже розтулила губи, та не встигла нічого вимовити: він ледь помітним порухом голови змусив мене промовчати.
Аж раптом зрозуміла: частка Сента в нагороді не єдине, що приховав Клов. Він ще й замовчував той факт, що Сент — мій батько.
— Тобі потрібна робота чи ні? — з притиском перепитала Голланд.
Я затамувала дух. Якщо він відмовиться, вона доручить це комусь іншому.
Клов глянув їй в очі.
— Потрібна.
Поклавши руки на коліна, я нервово шарпала спідниці. Голланд через моря примудрилася дотягнутися до Звуження й витягти звідти Золу. Тепер їй потрібний Сент.
— Гаразд. — Вона кинула ягідку до рота, прожувала. — Тепер щодо тебе. — І поглянула на Веста.
Той із вичікувальним виглядом зустрів її погляд.
— Коли Сент забереться з дороги, залишиться цілий торговий шлях. І якщо хтось знається на Сентових справах, то це капітан його судна-примари.
Тож ось яка вона — друга частина її плану. Голланд потребує не лише помсти. Тут іще й діловий інтерес.
— Мені це нецікаво, — байдуже кинув Вест.
— А має бути цікаво, — заявила Голланд, не зводячи з нього очей. — Такі, як я, завжди знайдуть, як застосувати здібності таких, як ти. Я винагороджу тебе на славу.
Я нервово кусала щоку, роздивляючись Веста. За незворушним обличчям було геть незрозуміло, що він собі думає.
— Якщо те, що я чула про тебе, правда, то немає нічого такого, із чим ти б не впорався.
— То ви ще про мене нічого не знаєте, — відказав він.
— Та знаю напевно! — усміхнулася вона.
Навколо запала незручна тиша, відтак Голланд знову повернулася до мене. Підвелася, акуратно згорнула серветку, поклала на стіл.
— Нумо, Фейбл. Хочу тобі дещо показати.
Роздiл сiмнадцятий
Двері Будинку «Азимут» розчахнулися
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Однойменні, Едрієн Янг», після закриття браузера.