Читати книгу - "Мовчання ягнят"

– Так, я знаю, хто ви. У мене тут три візитки з вашими номерами, а на його столі, певно, знайдеться ще декілька. Ні, він нічого вам не залишав, Кларіс. – Жінка поглянула на багаж Старлінг. – Може, йому щось передати від вас, коли він телефонуватиме?

– А він не вказав свого номера в Мемфісі в карті № 3[91]?

– Ні, він з нього подзвонить. Хіба у вас нема сьогодні занять, Кларіс? Ви ж іще вчитеся, чи не так?

– Так. Так, вчуся.

Старлінг запізнилася на заняття, і ситуацію тільки погіршила Ґрейсі Пітман – дівчина, яку Кларіс потіснила з душу. Ґрейсі Пітман сиділа одразу за Старлінг. Дорога до парти здалася дуже довгою. Поки Кларіс долучилася до аудиторії, Ґрейсі Пітман описала два повні оберти язиком за щокою, вкритою м’яким пушком.

Так і не поснідавши, Кларіс висиділа двогодинну лекцію на тему «Винятки з правила про неприйняття судом доказів, отриманих незаконним шляхом, з огляду на добропорядність»[92], після якої дісталася автомата з продажу напоїв і хильнула кóли.

Опівдні вона перевірила поштову скриньку – чи не прийшло нове повідомлення, але нічого не було. Тоді в неї виникла думка (таке вже траплялося кілька разів у її житті), що гостре розчарування на смак дуже схоже на оригінальний лікарський засіб під назвою «Флітс», який її змушували приймати в дитинстві.

Трапляються дні, коли ти прокидаєшся новою людиною. Так само сталося зі Старлінг, це вона знала напевне. Те, що вона побачила вчора в поттерському похоронному бюро, спричинило всередині неї невеликий тектонічний зсув.

Старлінг вивчала психологію та кримінологію в хорошому університеті. У житті вона дізналася про чимало жахливих неочікуваних способів, у які світ ламає та знищує істот. Але тоді вона не розуміла по-справжньому те, що зрозуміла тепер: інколи людський рід породжує розум, що ховається за людяним обличчям і водночас насолоджується видовищем, яке лежало на керамічному столі в Поттері, штат Західна Вірджинія, в тій кімнаті зі столистими трояндами. Перші враження від цього розуму були гірші, ніж від будь-яких предметів, що потрапляють на терези патологоанатома. Це знання залишиться з нею назавжди, воно вросте під шкіру, і Кларіс збагнула, що доведеться нарощувати мозолі, аби воно не пропалило її до кісток.

Відволіктись на навчання не вийшло. Весь день вона почувалася так, наче події відбувалися десь за обрієм. Здавалося, до неї доходив лише тихий шепіт, немов відлуння з далекого стадіону. Будь-який рух вибивав її з колії – групи студентів, що проходили повз неї в коридорі, тіні хмар, які повзли по землі, гул літака в небі.

Після занять Старлінг намотала на пробіжці рекордну кількість кіл, а потім пішла плавати. Вона плавала, поки не згадала про потопельників і їй перехотілося відчувати на собі воду.

Вона подивилася новини о сьомій разом із Мепп та десятком інших студентів, які сиділи в залі для відпочинку. Викрадення дочки сенаторки Мартін не було головною новиною, але про нього згадали одразу після женевських переговорів щодо озброєння[93].

Репортаж із Мемфіса почався з кадрів, на яких виднівся знак «Стоунгінджеві Вілли» на тлі блимавки патрульної машини. Навала преси смакувала подію, проте за цей час нічого нового не відбулося, тому репортери брали інтерв’ю одне в одного просто на паркінгу Стоунгінджа. Уповноважені представники від Мемфіса та округу Шелбі, незвиклі до армади мікрофонів, пригинали голови. У цьому велелюдному крикливому пеклі, серед спалахів фотоапаратів та виску мікрофонів, вони перераховували речі, про які й гадки не мали. Фотографи нахилялися, підстрибували й хапалися за телевізійні міні-камери щоразу, коли слідчі виходили чи заходили в помешкання Кетрін Бейкер Мартін.

У залі для відпочинку Академії ФБР пролунало коротке іронічне привітання, коли у вікні квартири на мить з’явилося обличчя Кроуфорда. Старлінг посміхнулася кутиком рота.

Вона задумалася, чи дивиться ці новини Баффало Білл. Загадалася, що б він подумав про Кроуфордове обличчя і чи він знав узагалі, хто такий Кроуфорд.

Решта також схилялися до думки, що Білл може дивитися цей репортаж.

Показали сенаторку Мартін у прямому ефірі з Пітером Дженнінгсом[94]. Вона стояла сама в кімнаті своєї дитини, а на стіні за її спиною виднілися плакати з Вайлом Е. Койотом[95] і Поправкою про рівні права[96] та прапорець Університету Південного Заходу.

Висока жінка з сильним, простим обличчям.

– Я звертаюся до людини, в якої перебуває моя дочка, – сказала вона.

Сенаторка підійшла ближче до камери, і оператор не зміг одразу сфокусувати зображення. Вона заговорила знову – так, як ніколи не стала б розмовляти з терористом.

– Ви маєте змогу відпустити мою дочку цілою та неушкодженою. Її звати Кетрін. Вона дуже добра й чуйна. Будь ласка, відпустіть мою дочку, прошу, не кривдьте її. Ви контролюєте цю ситуацію. Вся влада належить вам. Ви – головний. Я знаю, ви здатні на любов і милосердя. Ви можете захистити її від усього, що їй загрожує. Зараз у вас з’явилася чудова нагода довести цілому світу, що ви здатні на велике добро, що ви вже виросли й не ставитиметесь до інших людей так, як світ учинив із вами. Її звати Кетрін.

Сенаторка Мартін відвела погляд від камери, і почалися кадри домашнього відео, на якому маленька дівчинка вчилася ходити, тримаючись за гриву великого колі. За кадром звучав голос сенаторки:

– На відео, яке ви зараз бачите, Кетрін іще мала дитина. Відпустіть Кетрін. Відпустіть її цілою та неушкодженою в будь-якому місці нашої країни, і натомість ви отримаєте мою допомогу й дружбу.

Запустили низку фотографій – восьмирічна Кетрін Мартін тримається за штурвал на човні. Човен стоїть на підпорах, поки її батько фарбує корпус. Дві найновіші світлини з молодою жінкою – на повний зріст і обличчя великим планом.

Знову великий план, цього разу сенаторки:

– Я обіцяю вам перед усією нашою країною, що ви матимете мою безумовну підтримку, коли б вона не знадобилася. Я здатна вам допомогти. Я сенатор Сполучених Штатів. Я член Комітету Збройних Сил. Я беру активну учать у проекті інновацій стратегічної оборони, системи космічного озброєння, яку всі називають «Зоряні війни». Якщо у вас є вороги, я з ними боротимусь. Якщо вам хтось заважає, я їх зупиню. Телефонуйте мені в будь-який час, вдень або вночі. Мою дочку звати Кетрін. Прошу, доведіть нам, що ви сильні, – говорила сенаторка Матрін, наближаючись до камери, – відпустіть Кетрін.

– Дідько, оце добре придумано, – сказала Старлінг, яка тремтіла, немов тер’єр. – Господи, як добре придумано.

– Що, про «Зоряні війни»? – спитала Мепп. – Якщо прибульці