Читати книгу - "Африка, сни"

Дійсно, Уляна Юхимовна не бреше, в зубах у неї кольцо від противотанкової гранати.

Клім Моісєйович Кац:

Нє вєрю! Нє вєрю!

Уляна Юхимовна, яка все чула, починає страшно реготати. Під регіт Уляни Юхимовни завіса поступово закривається. За завісою чути страшний вибух. Світло гасне. У темряві і тиші чути жахливий стук телетайпа.

Голос діктора:

Останнім часом діяльність терористів знов активізувалась. Сьогодні невідомими особами була закинута бомба в театр імені Залупа Хуй­бердиєва під час постановки опєрєти «Орфєй і Еврідіка». Деякі обозрєватєлі думають, шо вибух – дєло рук мафії, но от чєго на самом дєлє проізошла ця пацавата історія, ніхто об’ясніть не може.

ЗАВІСА.

Кацапи

(присвячується національному питанню)

ДІЙОВІ ОСОБИ

Владімір, кацап.

Алєксандр, кацап.

Надєжда, кацапка.

Ємєльян, кацап.

Валєнтін, малолєтній кацап, син Надєжди.

Гриша, борець.

Миша, боксьор.

Толя, синок Опанаса.

Опанас, спрацьований уркаган.

Голос із моря, який належить купающємуся вє­тєрану.

ДІЯ ПЕРША

Веранда з самоваром і віноградом біля самого синього моря. На морі штиль. На веранді сидять кацапи і грають у карти.

Алєксандр(до Надєжди): Владімір-то твой, в ігрє нє бєльмєса нє пєтріт.

Владімір: Нарвался на туза моєво, а тєпєрь вот і злішся. Злішся вєдь?

Ємєльян: Что у нас тєпєрь – двє послєдніх?

Надєжда: Ти что, друг сітний, с луни, что ль, свалілся, щас дєвочєк-то нє бєрьом.

Алєксандр: Владімір, ти что, підарас, с чєрви захода-то нєт. Нєт, ну ви посмотрітє, єму об’ясняєш, а он сідіт, как нєрускій, єблом торгуєт.

Надєжда: Валєнтін, японскій бог, почєму у кота яйца-то открутіл? Твой кот, что лі?

Валєнтін(хітро): Мамочка, я одін разочєк-то дьорнул.

Надєжда: Ти гляді у мєня, Валєнтін!

Алєксандр: Надєжда, да ну єго к монахам, ми что – іграєм ілі нєт?

Владімір: Нічєво, пацаньонок-то боєвой рас­тьот. Скажи дядє: «Вот вирасту, дядя Алєксандр, і тєбє яйца-то одкручу, чтоб ви блядовалі помєньше».

Валєнтін: Вот вирасту, дядя Алєксандр, і ваші яйца-то одкручу, чтоб ви блядовалі помєньше.

Всі кацапи регочуть. На морі потихеньку здіймаються хвильки і приємно хлюпають у берег.

ДІЯ ДРУГА

Общій вагон забацаного поїзда. На лавках сидять Гриша, Миша, Толя і Опанас. Вони дивляться у вікно, чистять рибину, п’ють чай з алюмінієвого подстаканніка і взагалі розважаються, як положено у поїзді.

Толя(дивлячись у вікно): Папа, оно дивись – самосвал.

Опанас(гладить синка по голові): От якби ти, синок, щас на дорогу вибіжав, де той самосвал, так би усі кишкі у тєбя б і шваркнулі.

Толя: Папа, оно диви, гори. Папа, а там наші билі?

Опанас(гладить Толю по голові): Билі, синок, ані кругом билі.

Толя: Папа, а оні там стоялі насмєрть?

Опанас(пиздить Толю по голові): Замовч, не пизди, вже заїбав батька в доску!

Миша: Воно – дитина, нє понімає, шо папі тяжело.

Гриша: Ви здалеку їдете?

Опанас: З тюрми.

Миша(дістає вино): Батя, будеш пить?

Опанас: Та блядська печінка, ну, наливай.

Толя: Папа, і мінє дай.

Опанас: На, тіки сцять не проси.

Всі випивають.

Опанас: У морі викупаюсь, нахуй, і його от скупаю (показує на Толю), йому врачі сказалі, шоб у морі купався.

Толя: Папа, а шо луччє: пулємьот чи танк?

Миша: Танк луччє. По пулємьоту раз пиздане – і піздарікі.

З цими словами Миша наливає вино Опанасу, Гриші, Толі і собі.

Толя: Папа, я, як виросту, вивчусь на ахвіцера чи на командіра. А шо луччє: ахвіцер чи командір?

Гриша: Та одін хуй.

Опанас: Вафльониш ти єщьо на ахвіцера учіться.

Миша: Скажи, Толя: «Заїбав ти мєня, папа, своімі ахвіцерами». Скажи: «Я на морє їду купаться». Хочєш купаться?

Толя: Я стрілять хочу.

ДІЯ ТРЕТЯ

Веранда з самоваром і кацапами. На морі приємно штормить. Владімір бере в руку чималу каменюку.

Владімір: Надєжда, посмотрі, как я щас ка­мєнь-то брошу.

Надєжда: Ну, што ти, как пацан, сєбя нє ува­жаєш. Вєдь старий-то поц уже!

Владімір: Вот давай поспорім, раді смєха-то. Трі раза подскочіт!

Владімір кида каменюку в море, яка відразу ж тоне.

Надєжда: Ну што? Абасрался, підарас! Што, нє стидно?

Ємєльян: Владімір, камєнь-то плоскій надо брать. Посмотрі, как у мєня раз пять подскочіт.

Надєжда: Как пацани, єй-богу! Люді-то кругом смотрят, мудозвони стариє!

Владімір: Молчі, курва, а то і тєбя бросім в морє, нахуй!

Іспугана Надєжда молчіт. Владімір і Ємєльян кідають камні. Алєксандр, завідуя ім, знаходе огромну каменюку і, вимахуючи нею, біжить униз.

Алєксандр: Пока ви тут мудохалісь, я вот што нашол.

Алєксандр показує Владіміру і Ємєльяну скользку, протівну каменюку і швиряє її в море.

Голос з моря: От я, блядь, щас якомусь підарасу кину!

З моря вилазе вєтєран війни в плавках і з колодками на волохатих грудях. Одна нога в нього на 10 сантиметрів коротша за іншу.

Вєтєран(до Алєксандра): Я, блядь, пиздану одін раз, так мєня люба больніца возьмьот, а тєбя нєт!

Валєнтін(до Алєксандра): Дядя Алєксандр, вам что, дядя-калєка яйца открутіт, чтоб ви блядовалі помєньше?

Тривожна мовчанка. Шторм на морі сильнішає.

ДІЯ ЧЕТВЕРТА

Общій вагон забацаного поїзда. За столом сидять п’яні Гриша, Миша, Опанас, Толя і ведуть свєтскую бєсєду.

Миша(до Гриші): Сижу я в барі в Прібалтікє, кругом старінні стулья. Так заїбісь здєлано. Заходить мудак і каже мінє: «Ето мєсто мойо, может, ви пєрєсядєтє?» А я говорю: «Ніхуя собі! Ти шо, абарзєл, пацан? Может, ти сам пєрєся­дєш? Я їбу такі варіанти».

Гриша: Я тєбя за то уважаю, Миша, шо ти рісковий парєнь.

Миша: В них, в Прібалтікє, блядь, на уліцах всьо не по-нашему напісано. А спросі шо-небудь, так он сначала так посмотріт, а потом по-своєму шось тири-пири. По-нашому ніхуя не понімає. А тьолкі хуйовиє в них. Так (показує рукой біля голови) єщьо нічєво, а остальноє – хуйовоє.

Гриша: І шо, і кругом не по-нашему написано?

Миша: Та йоб твою мать, нахуя мне піздєть!

Опанас(до Толі): Сина, оно подивись – морє…

Толя(без ентузіазма дивиться на море): Папа, а морє – оно большоє, так шо другого бєрєга