Книги Українською Мовою » 💛 Гумор » Груші в тісті 📚 - Українською

Читати книгу - "Груші в тісті"

708
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Груші в тісті" автора Юрій Павлович Винничук. Жанр книги: 💛 Гумор. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2.
Електронна книга українською мовою «Груші в тісті» була написана автором - Юрій Павлович Винничук, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB, FB2 та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💛 Гумор".
Поділитися книгою "Груші в тісті" в соціальних мережах: 

«Груші в тісті» давно уже стали бестселером, багато разів передруковувалися і перекладалися, віддавна мандрують Інтернетом, але жодного разу не публікувалися в книжці. Тому цілком виправдано й стали титульним твором нової книжки автора.
Юрій Винничук (переможець Книги року Бі-Бі-Сі 2005) знову пірнає в минулі роки і з властивим йому гумором та шокуючою щирістю описує пережите. Перед читачем промайне шалена каруселя львівського життя 1970-80-х років.
Книга «Груші в тісті» стала фіналістом Книги року Бі-Бі-Сі 2010.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3
Перейти на сторінку:

Юрій ВИННИЧУК

ГРУШІ В ТІСТІ

Оповідання

Прокидаючись вранці у Винниках, ви не почуєте ані пронизливого скавуління трамваю, ані гуркоту авт. Натомість ваші напівсонні вуха лоскотатимуть грайливий щебіт пташок, дзижчання бджіл і ліниве сокотіння курей. І так щоранку. А вночі ви засинаєте під організоване кумкання жаб і витончений сюркіт стрикоників. Я вже мовчу про запаморочливий запах матіол і бузини.

Сонячне проміння поволі проникає крізь примружені повіки, і сиза поволока дрімоти сповзає з очей, щоб явити цей тихий розморений світ будинку.

Ранок як ранок. Міг бути схожим на безліч інших. Але не був. Бо коли я прокинувся, моє чутливе вухо вловило чийсь ритмічний подих. Хтось лежав поруч, і його тепле дихання ледь-ледь відчутними хвилями торкалось моєї щоки.

Хто б то міг бути? Я напружив свій розімлілий за ніч мозок і відразу ж дійшов висновку, що то може бути лише жінка. Якби це був чоловік, він би спав на іншому ліжку, бо я ж не гомик. Отже — жінка. Але далі мої роздуми вперлися в глуху стіну. Я ніяк не міг пригадати, звідки вона тут взялася.

Я скосив очі, але це нічого мені не дало, бо вона накрилася з головою. Мені чомусь щастило саме на дівчат, які в ліжку накриваються з головою. Чому вони так роблять, я ніколи не міг вивідати — з тієї простої причини, що це у них виходить цілком несвідомо. Бо коли таку панну запитуєш, чому вона завше накривається з головою, звучить одна і та ж відповідь: «Справді?».

Уявляєте — вони самі цьому дивуються, єдине, що вони чітко пам'ятають, — це те, в чому сплять. Жінки тут поділяються на дві більш-менш однакові половини: тих, які сплять у майточках, і тих, що — без. Відповідь одна: «Я так звикла».

Принаймні хоч ця звичка є усвідомленою. А тому навіть не намагайтеся їх перевиховати. Це все одно, що навчати кішку подавати вам пантофлі. Жінка, як уже до чогось звикне, то не розлучиться з тією звичкою до самої смерті. Одна половина перед сном ні за що не скине, друга ні за що не вдягне.

Панна, що сопіла біля мене того ранку, могла належати як до одних, так і до других. Чесно кажучи, мене нервують саме ті, що після палких любощів натягують на себе майтки з таким виглядом, мовби їх і не скидали. Я ніколи не міг збагнути, що це має означати. Що вона вже свою місію виконала і брама на ніч зачинена? Що вона боїться, аби я не зґвалтував її серед ночі? А може, майтки для неї щось як вінок невинності?

Невже і ця в майтках? Я ковзнув рукою під ковдру і відчув розпашіле дівоче тіло. Пальці мої торкнулися пружної сіднички і я полегшено зітхнув. Та цього було замало, аби я врешті згадав її.

Я підвівся на ліктях і оглянув покій. На кріслі лежали дбайливо складені джинси і біла майка. Мій одяг валявся на підлозі. Це схоже на мене. Інколи я шпурляю його на стіл. Цього разу стіл був заставлений пляшками з-під шампанського, мадярського вина, горілки і пива. О Боже! Не дивно, що мені відбило пам'ять.

Чи тільки пам'ять? Щось я ніяк не міг пригадати жодного сексуального моменту з учорашнього вечора. Чи ми взагалі кохалися? Логічно було б припустити, що так, бо коли двоє різностатевих осіб лягають у ліжко, то ж не для того, щоб обговорити останні рішення нашого парламенту.

Кількість порожніх пляшок вражала. З якої нагоди була забава? Де решта народу? Чим ми займалися весь вечір?

Якщо крісла і стіл стоять не посеред покою, а попід стінами — отже, були танці. Я зиркнув на годинник. Половина першої дня! Ну-у, все ясно. Забава була до рання. О шостій ранку, коли починає їздити транспорт, тепла компанія подалася на автобус. Цікаво, чи займалися ми після цього любощами? Важко це уявити після цілонічної забави.

Я обережно виповз з-під ковдри, підхопив з підлоги сорочку і поплуганився до лазнички. Ані гаряча, ані зимна вода пам'яті мені не вернули. Я далі не міг вирахувати, хто лежить у моєму ліжку. Коли ж я зайшов на кухню, то остовпів. Там було все чисто і прибрано. Стіл уже не був завалений посудом, пуделочками приправ, крихтами хліба, а підлога блищала і сяяла. І, мовби цього було замало для повного щастя, блищав і сяяв весь посуд, використаний на вчорашній забаві.

Я запарив каву і, замислено попиваючи, вперто намагався уявити її зовнішність. Висока. Це я збагнув, ненароком торкнувшись випростаною ногою її стіп. Не хропе. І спить без. Вбрання дбайливо повісила на крісло. Хоча могла в екстазі жбурнути на абажур. І роздягнулася сама, бо якби роздягав я, то все це не висіло б на кріслі. По-моєму позитивних рис забагато.

І тут ми знову мусимо поділити жінок на дві половини. Тих, які роздягаються самі, і тих, які чекають, аби їх роздягнули. Вся штука, одначе, полягає в тому, що, навіть розіклавши все по поличках, ви все одно не збагнете, хто вона, ваша панна. Те, що вона не роздягається сама, а соромливо віддається вашим рукам, зовсім не означає, що чинить це уперше, вдруге, втретє чи всьоме. Є панни, які просто люблять, коли з них скидають усі ці лушпайки, і готові кайфувати з цього у тисяча перший раз так само, як і в перший. Є серед них і такі, що чинять це не від кайфу, а щоби вас збаламутити, і коли ви її спитаєте, скільки вона мала мужчин, можете не сумніватися, що відповідь буде одна: «Ти у мене другий». Хоча запитувати про такі речі безглуздо. Правди ви все одно не почуєте. А тому, коли вона вам шепоче у хвилини ніжності: «Ах, як давно я цим не займалась», — приймайте її слова із вдячністю, мовби ви й не здогадуєтесь ні про що інше.

Панна, яка роздягається сама, робить це з двох причин: а) має тебе в дупі і їй глибоко начхати, що ти про неї думаєш, б) не має тебе в дупі, а тому не бажає грати вар'ята.

З превеликим задоволенням я дійшов висновку, що панна в дупі мене не має, бо якби мала, то не прибирала б кухні. Хоча це не свідчить про її палкі почуття. Може, вона просто органічно не витримує розгардіяшу. Є й такі. Переважно вони виявлялися колєжанками моїх друзів

1 2 3
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Груші в тісті», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Груші в тісті"