Читати книгу - "Квіти для Люсі , Лада Короп"

— Знаєш, я завжди думав, що святкування — це про традиції, але тепер я розумію, що це також про людей, з якими ти ділиш ці миті. Я відчуваю, як в мені відгукуються його слова. Це дійсно так. Святкування — це не лише про їжу чи декорації, а про емоції й зв'язки, які ми будуємо з тими, кого любимо. 

— Можливо, це те, що я шукала все життя, — кажу я, намагаючись не втратити цю важливу мить. — Місце, де можна відчувати себе вільно і щасливо. 

Тарас кидає на мене погляд, який викликає в мені мурашки. Він ледь помітно киває й всміхається. Так ця мить незабутня. Бабуся повертається, несучи в руках великий керамічний посуд, наповнений інгредієнтами для торта. Вона радісно починає розповідати про свої секрети приготування, намагаюся зосередитися на словах, але весь мій розум зайнятий Тарасом. Чому все так склалося? В мене був чіткий план. Вийти заміж за Антона. А тепер... 

— Давай, допоможемо бабусі, — пропонує Тарас, кидаю на нього вдячний погляд. Це, безумовно, саме той момент, коли розумію, що те що між нами відбувається не принесе нічого доброго. Я не маю права морочити голову Тарасу. Він заслуговує бути з дівчиною яка буде належати тільки йому. Ми починаємо всі разом працювати, змішуючи інгредієнти, і радісні сміхи бабусі наповнюють кухню, створюючи атмосферу свята. Кожен наш рух стає все більш синхронним, і я відчуваю, як Тарас підтримує мене, підказуючи, що робити далі. 

— Ти справжній майстер, — жартую я, коли він допомагає мені виливати тісто у форму. 

— Лише тому, що ти чудово ведеш процес, — відповідає він, і я відчуваю, як мої щоки заливає тепло. Схоже він фліртує зі мною. 

Поки ми намагаємося зосередитися на приготуванні, я продовжую думати про те, що буде далі. Невже я можу дозволити собі відкрити своє серце Тарасу, навіть якщо в моєму житті є Антон? 

— Можливо, після того, як закінчимо торт, ми зможемо разом прикрасити ялинку? — пропоную, відчуваючи, як надія пробуджується в моєму серці. 

— Це звучить чудово, — відповідає Тарас, помічаю, як його очі світяться від радості. 

Всміхаюся, відчуваючи, що наше спільне святкування може стати початком чогось нового, чогось, що я не могла собі уявити раніше. І з кожним новим моментом, коли ми працюємо разом, я все більше впевнююся у своїх почуттях до нього. І що тепер робити? А все так добре починалося...