Читати книгу - "Трунар, Crown Horror"

– Так і будеш розмовляти з велетенським вовком посеред двору? – змінив тему брат. Трійця пішла до будинку. Адріана не хотіла туди заходити, але Герман узяв її за руку (хоча би не схопив) і повів слідом.

– Батько повинен знати про твою поведінку, брате. Містом шниряють мисливці, а ти привертаєш до себе зайву увагу.

– Нумо, вперед. А заодно розкажи йому, як переховував у нашому будинку чужинку!

Тепер вони дивилися на трунарку. За якісь лічені секунди дівчина зрозуміла, що якщо й надалі мовчатиме, то її можуть попросту вбити. Пригадалися останні слова Бенджаміна, які наразі мали сенс.

– Нашим родинам є що приховувати. Якщо викрию вас, то ви власне можете розповісти про угоду, а за торгівлю трупами всю родину Тейкерів повісять.

– А ще вона врятувала тобі життя, – нагадав блондин.

– Припустімо, ми не будемо її вбивати й що далі? Бенджамін вигнав дружину, залишати її тут ми не можемо.

– Можливо, є шанс повернути Адріану до маєтку трунарів, якщо вона сама на це згодна.

– Так, якщо тільки чоловік знову не спробує мене вбити.

– У такому разі нам варто відправити когось за Тейкерами.

***

Схвильований неочікуваною новиною, Бенджамін прибув до маєтку Вольферів. Окрім кучера та сина його ніхто не супроводжував. Назустріч родині вийшла добре знайома молодшому трунареві дівчина в замизганому вбранні.

– Панове Тейкери? – запитала вона, дивлячись на гостей.

– Власною персоною, – пихато мовив старший.

– Ходімо, мій дядько чекає на вас.

Вона провела їх уже знайомим шляхом до приймальні. Тепер там стояло кілька крісел, на дивані сиділи брати, а між ними – Адріана.

– Ти… – просичав чоловік, ковтаючи слину.

– Містере Тейкер, тримайте себе в руках! – мовив Герман. – Ваша дружина врятувала життя моєму братові, тому я не стерплю до неї неповаги.

– Гаразд, містере Вольфер, якщо вже така справа.

Батько з сином сіли в крісла. Поглядаючи на мачуху, Леон не міг приховати посмішки, добре, що вона губилася на тлі чорної борідки, бо посмішок господар цвинтаря не полюбляв.

– Леді Адріана, – продовжив блондинів брат, –  чудово зарекомендувала себе. Якщо не хочете бачити її своєю дружиною, то ми радо приймемо цю дівчину до нашої родини. У такому разі заплющити очі на те, як ви з нею вчинили, не вийде, угоді –  край.

– А якщо я поверну її до себе?

– Допоки вона перебуватиме в безпеці, наша співпраця продовжуватиметься. До того ж зв’язки нашої родини допоможуть вам розібратися з викрадачами трупів.

– У такому разі – вибір очевидний. Адріано, збирай речі, ти повертаєшся до своєї  кімнати, будеш і надалі виконувати свої обов'язки. Сподіваюся, що всі сварки залишаться в минулому.

– Так і буде, містере Тейкер, – відповіла дружина. На жаль, сама вона була безпомічною, а похмуре обійстя біля цвинтаря було тим єдиним місцем, де її не дістануть мисливці.

Узявши свою дружину під руку, Бенджамін повів її до карети, а от Леона брати попрохали затриматися. Гаррі вийшов звідти, він був занадто емоційним для перемовин, а його брат Герман залишився. Між ним і трунарем знову з’явилася та атмосфера, що зависла під час першої зустрічі.

– Нам відомо, що це саме ви викрали наші медальйони, а ще листа батька до тітки. Скорше за все, таємниця родини вам також відома. Адріана вже про неї дізналася.

– Прокляті істоти, – похмуро мовив юнак.

– Хтось уважає це прокляттям, а хтось – даром. Хоч би що там було, від цього, до речі, зветься воно лікантропія, ліків не існує. Позбутися «прокляття» можна лише після смерті, а помирати ніхто з нас не хоче.

– Так само як і сотні тих, кого ваші родичі вбивали.

– У кожній родині є вигнанці, у людських родах також багато вбивць. Ми намагаємося жити не заважаючи нікому –  ховаємо родичів у родинному склепі, навчаємося стримувати свої… гм, проблеми, не дозволяємо вовчій крові виходити поза межі родини. А скільки серед нас видатних особистостей? Їх ви теж хочете знищити? Заради чого?

– Хотів помститися за Адріану, – відверто зізнався юнак. – Батько сказав, що продав її вашим людям.

– Твій батько навіть не знав, що вона жива, ніхто про це не знав. Тепер ми повернули її вам, а мисливці не даватимуть спокою союзникам нашої родини. Якщо програємо в цій війні, то програємо разом.

Часу довго розмірковувати не залишалося. Бенджамін ненавидів чекати. Наразі родини знаходилися на рівних, проте незабаром Тейкери могли втратити перевагу, і тоді Вольфери попросту знищать небажаних свідків. Та й піти звідси так просто він не міг – у будинку було повно осіб, які мали одне спільне прокляття. Леонові довелося поступитися.

З нагрудної кишені він дістав листа з підписом господаря будинку. У ньому йшлося про боротьбу з мисливцем, який навідався до міста. Герман забрав його, посміхаючись кутиками губ.

– Дивовижно, як ви змогли викрасти його з письмового столу? Ви, трунарі, куди прудкіші, ніж про вас думають. А тепер медальйони.