Читати книгу - "Споріднені душі: Принц-вигнанець, Яра Крихта"

– Я… чесно не пам’ятаю, коли вона стала темною, – голос був ледь чутним, щоб не потривожити сон дитини, і чоловік говорив, наче пригадуючи далекі й болючі спогади. – На суді всі кричали, що я вбивця. Але я… не можу згадати, щоб скоїв щось таке. Мені здається, магія втратила свій колір, коли я віддав наказ… на когось напасти… абощо.

– Ти був одним із командирів? 

– Щось на кшталт того… 

– І на чиєму боці ти був? 

– На боці короля Артура. 

Те, як дівчина схрестила руки на грудях і відкинулася на стільці, давало зрозуміти, що вона подумала: ось він, один з найманців божевільного короля, який напхав свій дім цілим військом темних магів, які потім, – коли Артур помер, – вирвалися зі стін замку і порубали всіх, хто намагався наблизитися туди… і він міг стояти на захисті правонаступника влади – спадкоємця, принца Аларіона. Але принц – вигнанець, який згодом просто зник.

– Як це ти не пам’ятаєш, що сталося з твоєю магією? 

– Мабуть, це не було раптовим. Але я точно віддавав не найкращі накази. 

– От… Нікчема, – фиркнула. 

Він очікував різкої реакції, але не брудних слів. Він ненавидів, коли будь-хто переходив з ним на брудну лайку чи слова, які не мали б звучати в його адрес – в адрес принца. Це було недопустимо.

Це сердило, і він неочікувано сам для себе чи не вперше в житті опустився низько, почавши плюватися отрутою:

– А ти, мабуть, подумки виправдовувала мене? – засмівся. – Думала, я був на стороні – світлій і добрій? – наче виплюнув. 

– Надіялася.

– Стороні, яка хотіла захопити владу і вигнати нечисть із замку? Поділити владу між десятком магів, написати нові закони і стратити незгідних? Ох, ця «добра і світла» сторона, яка рубала з плеча не слабше інших.

– Годі сарказму. Є лише одна – як ти кажеш – добра і світла сторона. 

– Так буде вважати кожен, хто опиниться на боці переможця… що його бік правильний. Головне перемогти. І ось – вуаля! – ти більше не лиходій, ти герой, навіть якщо вбивав людей і руйнував домівки. А всі, хто програв, мають піти під суд і бути страчені, не дивлячись на те, що аби вижити, їм також доводилося коїти погані речі. 

Вона мовчала, очевидно сціпивши зуби. Їй не зрозуміти його і навпаки.

Аларіон засміявся: 

– Що? Не подобаються мої слова? Ну звісно, адже твої руки чисті – не омиті кров’ю, тобі не довелося вбивати, щоб рятувати власну шкуру. Твоя магія «добра і світла».

– Ти! Лоріане, клятий ти дурень! – Віолетта різко підвелася, буквально накинулася на чоловіка через стіл, схопивши того за сорочку. – Про мої руки не говори мені нічого! Вони у крові тих, кого я рятувала і кого, на жаль, не змогла спасти. Те, що Артур запросив у свій дім тільки нечисть, доводить, що ніхто хороший більше не підтримав би владу його дому. І всі ці жахи через кляту королівську сімейку, яка раптом вирішила, що темні маги їхні друзі! Їхня ера закінчилася ще до початку війни.

– Якби не готувався переворот влади, то тих клятих магів не було би біля короля! Взагалі нікого! – також підвівся, дозволяючи дівчині кидатися на нього і хапати його, скільки їй завгодно. – То так кажуть навіть про принца? А що як… А раптом він теж не мав вибору і змушений був рятуватися? Він не був на стороні свого батька. Він не підтримував жодну зі сторін.

– Звідки тобі знати? – дівчина відчепила руки від чоловіка і знову різко сіла на місце, притулиши долоню до чола, явно втомлена. – Ох, то ти дійсно був одним із посіпак тієї сімейки. Мабуть, в перших рядах…

Катастрофа.

– Так. І мене так нервує, що всі навколо стали раптом такі святі, наче не уміють зраджувати і кривдити… Тільки ходять і розказують, які вони чесні і світлі, а насправді такі ж гнилі, як і та, інша сторона, яку ти називаєш нікчемною.

Її погляд – вперше вона почула прямо, що поруч ворог, до того явно не хотіла в це вірити і сама собі торочила протилежне. 

– Що таке? Чому ти так злякано дивишся на мене? – чоловік підступив ближче до дівчини, але не загрозливо, а просто, аби не кричати і не розбудити дитину. – Десь в глибині душі ти дивилася на мою дитину, думаючи, що чоловік з дитиною на руках не може бути поганим? 

– Так, – просто кивнула.

– Я був у перших рядах. І не раз стояв поруч із тими, хто творив речі, на які сам би не наважився. Може, тоді, якщо б я не пішов за ними, як вівця на бійню, усе було б інакше. Але тепер це не має значення. Відсутність вибору – не має значення.

– Ти звучиш, як завчений текст на суд.

– Ти бачиш у всьому лише біле і чорне, – мовив далі, тримаючи рівновагу між відчаєм і сарказмом. – Якою ж недосвідченою треба бути, щоб вірити в «світлих» і «темних», як у дитячих казках? Не всі ми маємо вибір. Іноді нас змушують битися за те, що нас знищить, – він зробив павзу, опустивши очі, – або знищить тих, кого ми любимо.

Аларіон затих, неначе сам себе загнав у кут власними словами. 

Останні його речення, наче відлуння, повторювалися в голові: «Битися за те… що знищить тих, кого ми любимо...»