Читати книгу - ""Я — донька ворога", Love"

Коли екран погас — настала тиша.
У кімнаті стояв гул апаратури, а серце калатало, як барабан перед бурею.

— Все, — прошепотала дівчина в капюшоні. — Ви це зробили. Сигнал рознесло по кількох країнах. Їх не зупинити.

— Що тепер? — запитав Алі.

Вона знизала плечима.

— Тепер — або революція… або полювання.

---

Наступного ранку всі новини гуділи:

> “Сенсаційне викриття: донька мафіозі розкрила правду про змову десятиліття”
“Сотні людей вийшли на протест”
“Арештовано шістьох впливових осіб, серед них — Орхан Демір”

Але десь у глибині душі я знала — це ще не кінець.

---

— Софіє, — сказав Алі, — нам треба повернутися.

— Куди?

— У Стамбул. Якщо ми втечемо — вони скажуть, що це фейк. Що нас не існує.

Я зітхнула.
Я боялася. Але він мав рацію.

Ми вирішили повернутися.

---

У місті нас чекали журналісти, поліція… і мама.

Вона стояла в натовпі. Очі червоні, але жива.
— Доню…

Я кинулась до неї.
Її обійми — дім, якого не було стільки років.

— Я боялась тебе втратити, — прошепотіла вона.

— Тепер усе по-іншому, мамо, — відповіла я. — Але я зробила це. Для нас. Для нього.

---

Мене допитували, охороняли, приховували.

Алі був поруч завжди. Тримав за руку. Підставляв плече.
Ми знову були разом, без тіней минулого.

Та щастя тривало недовго.

Одного вечора охоронець передав мені конверт.
— Це залишив хтось на вході. Попросив передати особисто вам.

Усередині — фото.
На ньому Мурат… зв’язаний. І одне речення:

> “Ти забула, хто керує цим містом.”

Я похолола.

> Вони ще тут.
Вони не програли.
І вони почали — полювання на мене.

---