Читати книгу - "Знак янгола, Надія Містицька"

—Мені ніхто не допоможе, — її голос викликав холод по всьому тілу, карі очі перелякано дивились на Дженні. — А якщо навіть і допоможе, то чому саме зараз? Чому не рік тому або взагалі десять років тому? Гм?! Чому саме зараз?!

Від її крику, чоловік вжав голову в плечі й зажмурив очі:

—Я не знаю справжню причину, чому ти опинилась в такій ситуації, але тобі потрібно опанувати свої емоції, інакше ти можеш весь район перетворити в попіл, а зайва увага нам не потрібна, — пискнув Тимур, намагаючись відсунутись від неї та лише сильніше спиною притискався до стовбура дерева.

—Кар! Почулось десь в горі, дівчина лютим поглядом оглянула темне небо в пошуках власника звуку, та не побачила. Темні вени під очима зникли, а чорні очі знову стали сірими, Тимур обережно відкрив очі й з полегшенням видихнув, поправивши темне волосся рукою, відійшов від дерева й став за спиною Дженні.

—Ти мене колись до інфаркту так доведеш, своєю поведінкою, — прошипів на вухо чоловік, дівчина озирнулась, а Тимур від зляку стрепенувся.

—Ти боїшся мене?

—Я? Ні! З чого ти взяла? — чоловік знервовано поправив свій піджак, намагаючись виглядати спокійним, та це в нього погано виходило.

—По очах бачу, що боїшся.

—Ти хоч бачила себе з боку? Від коли твої очі почали змінювати колір? — засунув руки в кишені штанів, Тимур насупив брови.

—Мені здавалось, вони завжди змінюють колір, коли я намагаюсь забрати чиюсь душу, — спокійно відповіла вона, знизавши плечима.

—Ні, це було вперше. За весь той час, що ми працюємо разом, це було вперше, — Дженні була розгублена такою новиною. Хіба її очі не змінювались, коли вона позбавляла когось душі? Бути такого не може. — Гаразд, давай поки залишимо цю тему. Зробимо так: я допоможу тобі з твоїм завданням, а потім ми разом повечеряємо, йде?

– Я згодна. Вибору все одно не маю, — відсторонено відповіла вона.

– От і добре. Пішли, будемо розв'язувати твою проблему, — зрадівши такій відповіді, чоловік обійняв Дженні за плечі, і вони пішли вперед.