Читати книгу - "Знак янгола, Надія Містицька"

Катя з Артемом приїхали до його будинку. Увійшовши, хлопець помітив світло на кухні й пішов туди.

– О, Артем. А ти чому не спиш? — здивовано спитав Максим. Він сидів за кухонним столом, клацаючи в телефоні. Перед ним стояла склянка з водою. Щойно почувши шум, підняв голову й глянув на того, хто увійшов.

– А ти що тут робиш? — Артем пройшов в кухню і поставив сумку на підлогу біля столу.

– Я телефонував тобі, але ти не відповідав на дзвінки. Микита сказав, що ти зустрічався з тією дівчиною, що дзвонила йому. Хотів переконатись, що ти не наробиш дурниць. Тому,  прийшов сюди. Де ти зберігаєш запасні ключі, я знаю, — відповів Максим. Артем підійшов до шафки й взяв звідти склянку, налив з графина воду. Максим повернув голову в сторону й побачив дівчину, що стояла у дверях. Її світле волосся хвилею спадало їй на плечі. Її блакитні очі притягували. Погляд був ніжний. Маленький акуратний ніс, пухкі щічки, тонкі губи. Вона була стрункою дівчиною в бірюзовому спортивному костюмі й білій майці, що підкреслювали її витончені форми. — А хто ця мила дівчина? — ніби заворожений, він дивився їй у вічі.

– Моя подруга, Катя. Вона сьогодні залишиться в мене.

– Щось на подругу вона не схожа. Чи я чогось не знаю, га, малий? — неохоче відірвав свій погляд, хлопець глянув на друга і посміхнувся.

– Я не малий! Припини мене так називати! — обурився Артем.

– Та годі тобі. Максим Приходько, — звернувся він до дівчини з усмішкою простяг руку на знак привітання.

– Катя Самсонова. Приємно познайомитись, — посміхнулася вона, злегка стиснувши протягнуту руку, Максим неохоче відпустив її долоню.

– Взаємно. То ви точно його подруга? — недовірливо перепитав він.

– Так, ми ще зі школи товаришуємо.

– Дивно. Артеме, ти чому про неї ніколи нічого не розповідав? 

– Тому, що не розповідав, — відрізав той. — Катю, ти як почуваєшся?

– Нормально. Але хотілося б прилягти якомога швидше. Втомилася за день дуже.

– Тоді пішли, відведу тебе до кімнати, а ти йди додому,— звернувся він до друга, а сам підійшов до дівчини. Рукою вказуючи, куди треба йти.

– Ні, я тут залишусь. На всяк випадок. На добраніч, голубки, — з сарказмом сказав Максим, вимкнувши світло на кухні, пішов у свою кімнату.

– Не звертай уваги. Йдемо, покажу тобі кімнату, — вони підійшли до сходів і почали підійматися на третій поверх, пройшовши коридором, підійшли до дверей, хлопець пропустив дівчину в середину кімнати.

– Проходь, розташовуйся. Моя кімната навпроти. Якщо щось знадобиться, клич.

– Дякую. Сподіваюся, ніч буде спокійною.

– Доброї ночі, — усміхнувся він і зачинив двері за собою. Катя одразу пішла в душ.

Увійшовши до своєї кімнати, хлопець підійшов до ліжка і сів на нього. Він мовчки дивився в підлогу і думав про те, що робити з Катею. Він був закоханий у неї ще зі старших класів, так, Антонов тільки зараз це усвідомив, коли знову побачив її. Після розриву стосунків  з колишньою, він ходив до її дому, хотів поговорити та вона поїхала з міста. Куди саме він не знав. Ходили чутки, ніби в неї хтось є і він, не бажаючи руйнувати її стосунки, не шукав її. Але він не знав тоді про одну деталь — можливо, зараз вони були б разом. З цими думками, він запустив пальці у своє волосся і ліктями уперся в коліна, заплющивши очі. «Більше я тебе нікуди не відпущу. Я зроблю все можливе, щоб ти покохала мене. Нікому не дозволю завдавати тобі шкоди». З цією думкою він пішов до кімнати дівчини, вона в цей час була в душі. Увійшовши в середину, він почув шум води, що долинав із ванної. Артем думав залишитися і почекати її, але вирішив піти та дозволити їй спокійно відпочити.

Вийшовши з душу, Катя лягла в ліжко. Знайшовши зручне положення, не відразу, але заснула.

Рано-вранці Катя прокинулася від того, що її знову почало нудити. Вона схопилася з ліжка і побігла в ванну. Максим сонно почухав потилицю, зайшов на кухню, де Артем вже готував сніданок.

– Доброго ранку. Симпатична у тебе подруга, — підійшовши до кухонного столу, сказав він.

– І тобі доброго ранку. Навіть не думай до неї залицятися. Так, вона гарненька, згоден, але навіть не думай до неї залицятися, — Артем грізно глянув на друга.

– Ого! Як ми заговорили! — сон як рукою зняло від такої відповіді. — Ти мене дивуєш. Що з тобою, Артеме?

– Зі мною все добре. Просто я нікому не дозволю її ображати, — відрізав той.

– Ти випадково не закохався? — насмішкувато запитав його друг.

– Навіть якщо й так, що зміниться після цього? Нічого, — хлопець на мить відірвався від приготування, щоб подивитися на друга, а потім знову повернувся до роботи.

– Говори давай, що у вас за стосунки, і хто вона насправді тобі? — вимагав Максим.

– Ми з нею ще зі старших класів дружимо. Декілька років не бачилися, — закінчивши приготування, хлопець почав накривати на стіл.

– Ага, і через стільки часу вона згадала про тебе, так? — недовірливо перепитав друг.

– Ні, не зовсім. Я вчора призначив їй зустріч. Ми поговорили, вона напевно була не в настрої. Я сказав їй, що якщо знадобиться моя допомога — вона може зателефонувати мені і я їй допоможу чим зможу. Я думав, що вона вже забула про мене і зовсім мене не пам’ятає, але...