Читати книгу - "Знак янгола, Надія Містицька"

– Але виявилось, що пам’ятає. Щось тут не так. Ви тільки вчора зустрілись, вона, можна сказати, прогнала тебе, а тут дзвонить й просить про допомогу. Ти ще й привіз її до себе додому. Ти впевнений, що в неї немає прихованих мотивів?

– Що ти маєш на увазі? — хлопець завмер зі склянкою в руках. Він збирався налити сік.

– Сам знаєш, на що здатні фанати задля того, аби побачити нас. До того ж, хто знає чим вона зараз займається. Можливо вона журналіст і хоче таким чином нарити якусь цікаву інформацію, — Максим знервовано провів рукою по волоссю.

– Наскільки мені відомо, вона працює дизайнером в рекламній компанії, а про батька дитини мені нічого не відомо. — Хлопець поставив на стіл дві чашки з кавою та склянку соку. «Її улюблений сік, апельсиновий».

—Вона вагітна? — великим пальцем правої руки він вказав на двері, що були в нього за спиною.

—Дванадцять тижнів.

—Скажи, що ти жартуєш, — благав Максим.

—Принаймні, вона мені так сказала. Сказала, що сталось випадково.

—Випадково, — нервово посміхнувся хлопець, присівши на стілець, що стояв біля столу. — Випадково можна вимазати одяг, але вагітність не може бути випадковою. Вона точно щось приховує. Розумію, ти не хочеш тиснути на неї, але потрібно дізнатись які в них стосунки.

– Я зараз покличу Катю, потім поговоримо, — Артем піднявся нагору й обережно постукав у двері.

– Увійдіть! — почувся тихий голос за дверима. Антонов увійшов до кімнати й побачив дівчину, що лежала на ліжку. Він одразу підбіг до неї та взяв за руки. Вони були холодні, а сама дівчина не в кращому стані. Її лихоманило.

– Люба моя, що з тобою? Ти вся бліда та й руки холодні, — Антонов схвильовано дивився на Катерину.

– Мене знову знудило. Цей токсикоз мене вже дістав, швидше б це все закінчилося, — прошепотіла Катя.

– Зараз принесу тобі води, а ти лежи. Тобі ще щось потрібне? 

– Хочу кислих зелених яблук, — жалібно подивилася вона на нього, той лагідно посміхнувся.

– Не факт, що я їх знайду, але спробую. Я зараз принесу тобі води, а потім схожу по яблука, — відпустивши руку дівчини, вибіг з кімнати.

Артем побіг на кухню. Він підійшов до верхньої шафки та дістав з неї склянку, наповнив її водою і хотів уже повертатися до дівчини, але Максим його зупинив.

– Що трапилося?

– Каті погано.

– А що з нею? Вона захворіла? — з набитим ротом спитав хлопець.

– На, віднеси їй води, а я поїду за яблуками, — сунув в руки друга склянку й побіг одягатися.

– За яблуками? Навіщо тобі яблука? — приголомшено прокричав Макс.

—А мені можна теж яблуко? – запитав Денис увійшовши на кухню, сонно потираючи очі, підійшов до Максима й потис йому руку в знак вітання.

– Катя хоче зелені яблука, — зупинившись перед сходами, повернувся у бік Макса.

– І ти вирішив поїхати по яблука. Ми ж на роботу так запізнимося! — здивовано підняв брови Максим.

– Байдуже, Катя важливіше, — з цими словами Антонов побіг вгору сходами, а через кілька хвилин спустився вниз, побіг до вхідних дверей і, одягнувши кросівки, взяв ключі від машини, вибіг з будинку. Від такої поведінки друга Максим був, м’яко кажучи, шокований. Він уперше бачив, як Артем виконує забаганку дівчини. Він міг просто після проведеної ночі не подзвонити їй й нічого не пояснивши, просто зникнути. Або просто сказати, що та ніч була помилкою, але тут… Щось тут було не так.

—Що вже я пропустив? І звідки ти ту взявся? – сівши навпроти Максима, Денис уважно дивився на друга.

—Я вчора прийшов, в будинку нікого не було. Де лежать запасні ключі від будинку я знаю, от і увійшов, - знизав плечима Максим. – А ти тут що робиш?

—А, то це ти вчора дзвонив у двері? Я крізь сон чув якийсь пронизливий звук, але не зрозумів звідки він й продовжив далі спати. Чув якийсь гуркіт, думав, то Артем щось робить, а то виявляється був ти. – Денис потягнувся до тарілки з млинцями, що так ароматно й спокусливо пахли. Артем єдиний з хлопців, у кого виходили такі смачні млинці. Інші учасники теж намагались приготувати такі самі млинчики та в них вони були не такі смачні як у Артема. Хлопець навіть сам показував як замішував тісто, які саме використовував інгредієнти, вони дотримувались всіх пунктів приготування, та нажаль в них все рівно не виходили такі смачні млинчики як у Артема і їх це засмучувало. А Антонова це забавляло. – Хіба не пам’ятаєш, я вчора одразу з Артемом поїхав до нього додому. Я був дуже стомлений, а до мене їхати далеко, тому вирішив залишитись тут. А що, не можна?

—Та ні, можна. Не очікував тебе тут побачити. І так, вибач, я забув. Піду віднесу їй води, — відсторонено покрутивши склянку в руці, підвівся зі стільця і пішов до кімнати дівчини.

 Підійшовши до потрібних дверей, хлопець постукав, а потім відчинив двері й увійшов до кімнати.

– Привіт. Що з тобою? Ти чого така бліда? — побачивши в якому стані була Катя, він підійшов до неї, поставив склянку на тумбочку і взяв за руку. Замість відповіді дівчина підскочила з ліжка та побігла в ванну, Максим застиг. Він не міг зрозуміти, що відбувається, тому просто залишився чекати, сидячи на ліжку. За кілька хвилин дівчина вийшла з ванної. Вона не встигла зробити й кроку як похитнулася, Максим ледве встиг зловити її. Він підняв її на руки та поклав на ліжко. Простяг склянку з водою. Катя слухняно випила всю воду, порожню склянку поставила на тумбочку.