Читати книгу - "Знак янгола, Надія Містицька"

– Може викликати лікаря?

– Не потрібно. Від токсикозу ліків немає, — спокійно відповіла вона, зручно сідаючи на ліжку. Обіпершись об спинку ліжка, їй було так зручніше і менше нудило.

– Ти? Я думав, Артем пожартував — у хлопця ледве очі на лоб не полізли. — Хто батько?

– Нема у нас батька. Якщо вірити чуткам, через тиждень він одружується, — подивившись на свої руки, тихо мовила та.

– І ти так спокійно про це говориш? 

– Я була для нього іграшкою, тож… — легка посмішка торкнулася її блідих губ. Хлопець мимоволі задивився на них, потім стрепенувся.

– Побачу його — вуха надеру, — грізно сказав Максим.

– Не потрібно. Мені й Артема вистачає з його турботою, — тихо засміялася вона. – «У неї чудова посмішка. А її блакитні очі…»

– Дивна у тебе реакція на його турботу, — задумливо говорив він, дивлячись на неї.

– Я просто хочу, щоб він був щасливий, щоб у нього була сім’я, а він зі мною возиться, — зітхнувши, без тіні посмішки сказала дівчина.

– Ти йому подобаєшся.

– Отож, бо! Я не хочу псувати нашу з ним дружбу. Він чудовий хлопець, і мені він дуже подобається, — Катя глянула на Максима.

– Не вирішуй все за нього. Поговори з ним про це.

– Добре.

– Як себе почуваєш?

– Нормально. Хочу чогось кислого, — зніяковіло відповіла вона. Хлопець мимо волі посміхнувся. Вона поводилася, як дитина, яку йому дуже хотілося захистити. Яку хотілося просто обійняти.

– Артем має скоро приїхати й принести тобі яблука, — лагідно сказав він.

– Я бачу, тебе щось турбує, — Катя уважно подивилася на Максима.

– Так, є одна дівчина, про яку я думаю. Вона нещодавно дзвонила моєму другові й погрожувала йому. Щось вона хотіла розповісти його нареченій. Хоча в нього нема нікого, — засміявся хлопець, дивлячись у підлогу.

– Вибач, це вийшло випадково. Я сильно його налякала?

– Тією дівчиною була ти? — Максим приголомшено глянув на Катю.

– Так, я, вибач, — вона винувато дивилася на Максима.

—Я вже подумав, що це просто хтось в компанії видав особисту інформацію комусь з наших шанувальників.

– Як виявилось — це не так, — вона винувато посміхнулась.

—Артем сказав, що це сталось випадково. Як так вийшло? – Катя на мить застигла й не знала що відповісти. Вона хаотично намагалась придумати щось, що виглядало б правдиво і її наступні слова видались для неї найкращим варіантом:

—Ми зустрілись випадково в кав’ярні. Я спочатку не впізнала його, а потім за чашкою кави ми розговорились й з’ясувалось, що ми навчались разом в школі. Було кілька зустрічей, потім мене запросили на день народження моя знайома, ми разом працюємо. За вечерею я трохи випила, але від двох ковтків вина так погано не буде. Та й те що було потім я не пам’ятаю. Прокинулась я в ліжку разом з ним.

—Він навмисне це зробив?

—Не знаю, та він мене переконував, що це все зробила я сама. Що сама затягнула його в ліжко.

—Чому в поліцію не пішла?

—Щоб  потім безслідно зникнути назавжди? — здивувалась Катя.

—Чому одразу зникнути? Ти б могла написати заяву і вони б притягнули б його до відповідальності, — Максим не менше за Катерину був здивований.

—В нього є, чи то друзі, чи то знайомі, які працюють в поліції. Якби вони дізнались про батька моєї дитини — вони б змусили замовкнути мене. Або ще гірше, посадити мене за грати.

—Хто він? Ким він працює? Якщо в нього є такі зв’язки в поліції — це поганий знак. Треба з цим щось робити. Не можна це просто так залишити. Він повинен відповісти за те, що зробив, — хлопець був розлючений. Він боявся, що Артему, та й не тільки йому, всій групі може загрожувати небезпека.

—Здається, у нього є власна компанія. Щось пов’язане з будівництвом.

—Все-таки я спробую щось дізнатись про батька дитини й притягнути його до відповідальності.

—Не потрібно. – Катя поспішила заспокоїти хлопця. – Минуло вже три місяці. Ніяких доказів його причетності ти вже не знайдеш. Прошу, не потрібно нічого робити, — благала його Катя, взявши за руку Максима. Той важко зітхнув й неохоче погодився.

—В цей момент Артем увійшов до кімнати й завмер у дверях. Від побаченої картини йому стало неприємно.

– Макс, вийди! І залиш нас, — підійшовши до друга, грізно сказав Артем.

– О, ти вже повернувся. А де яблука? — Максим з усмішкою глянув на друга.

– Не хочу яблука, хочу морозиво, — надула дівчина губки. Максим глянув на неї, в нього з’явилося дике бажання поцілувати її. Артем лише посміхнувся.

– Ти зараз серйозно?

– І крабові палички, — додала вона, як примхлива дитина.

– Крабові палички… — повторив Артем. — Та ти знущаєшся?! Я майже все місто об’їздив, поки шукав твої улюблені яблука, а ти мені: «хочу морозиво» та ще й крабові палички на додачу, — обурився хлопець, дівчина лише зніяковіло посміхнулася.