Читати книгу - "Там, де пахне гірким мигдалем , Syringa"

Аня миттєво його впізнала. Його обличчя, фігура – все було знайоме. Але зараз він виглядав зовсім інакше. Він не стояв у тіні, не був загадковим спостерігачем. Він явно нервував, його рухи були напруженими, а руки стискали пакунок з цукерками.

“Ну ось, я ж знала,” – подумала Аня, ледь стримуючи посмішку.

Чоловік підійшов ближче і з винуватим виразом обличчя привітався.

— Привіт, — сказав він, і його голос видав хвилювання.

Аня помітила легкий акцент, і це лише підтвердило її здогадки. Він був албанцем, як і Каміль.

— Чи можу я з тобою поговорити? — запитав він несміливо.

Аня склала руки на грудях і підняла брову, граючи роль суворої.

— А чому б і ні? Мені навіть цікаво.

Чоловік зітхнув, немовби наважуючись на щось важливе, і нарешті представився. Його ім’я було Арбен, і, як вона вже здогадалася, він був другом Каміля.

— Я прийшов, бо мушу пояснити все. Каміль мене вб’є, але я просто не можу залишити це так. Він дуже на мене злий.

Аня ледь помітно посміхнулася, чекаючи пояснень.

— Каміль перед від’їздом дуже хвилювався через тебе. Він… Він боявся, що поки його не буде, ти знайдеш когось іншого. Він не хотів тобі про це говорити, але… — Арбен запнувся, вагаючись, як краще сформулювати думку. — Але ти перша дівчина, яка зачепила його так сильно.

Аня відчула, як її серце зробило легкий стрибок.

— І що ж він зробив?

Арбен винувато посміхнувся.

— Він попросив мене стежити за тобою. Ну… не зовсім стежити. Просто бути поруч, помітити, чи немає у тебе когось, чи не з’явився раптом якийсь новий хлопець.

Аня розсміялася.

— Ага, тобто шпигувати!

Арбен ще більше збентежився.

— Це звучить жахливо, я знаю. Але він справді переживав! А ти така прониклива, що розкрила нас одразу.

Аня схрестила руки, уважно його розглядаючи.

— Добре, це пояснює твою появу біля магазину. Але чому ти тут зараз?

Арбен глибоко зітхнув.

— Тому що Каміль на мене страшенно злий. Після твого жарту він подумав, що я справді кликав тебе на каву і просив у тебе номер.

Аня ледве стрималася, щоб не засміятися вголос.

— Ой… — протягнула вона, прикриваючи рот рукою.

— Каміль вважає, що я його зрадив! — Арбен розвів руками. — Ми з ним друзі ще зі школи. Ми пройшли разом всі випробування, допомагали один одному, були поруч у найважчі часи. І тепер він впевнений, що я хотів відбити у нього дівчину!

Аня зітхнула.

— Ну, це Каміль… Він завжди був трохи… емоційний.

— Так, і він справді дуже закоханий у тебе, — сказав Арбен, простягаючи їй пакунок цукерок. — Це від мене, як вибачення. За все.

Аня взяла пакунок і усміхнулася.

— Гаразд, я поговорю з ним.

Арбен полегшено видихнув.

— Дякую. Бо якщо він і далі буде мене ігнорувати, я не знаю, що з ним буде. Він без тебе поводиться як ідіот.

Аня розсміялася.

— Це я знаю.

Арбен посміхнувся у відповідь.

— Ну, тоді я залишаю все на тебе. Сподіваюся, ти розрулиш це краще за мене.

— Я постараюся, — підморгнула Аня.

І коли Арбен пішов, Аня ще довго стояла з пакунком цукерок у руках, хитаючи головою. Каміль був просто неможливий.

Аня ще трохи постояла, тримаючи в руках пакунок цукерок і переварюючи все, що щойно дізналася. Вона й гадки не мала, що Каміль настільки переживав за неї, що навіть залучив друга для “нагляду”. Це було по-дурному, але водночас… зворушливо.

Вона повернулася до роботи, але думки вже були десь далеко. Після зміни вона вирішила не зволікати й одразу написала Камілю.

Аня: Ну ти і дурень.

Відповідь прийшла миттєво.

Каміль: Що?

Аня: Я щойно говорила з Арбеном.

Кілька секунд – і на екрані з’явилося вхідне відеодзвінок від Каміля. Аня усміхнулася, але зробила серйозний вигляд, перш ніж відповісти.

— Ну привіт, ревнивцю.

Каміль не посміхався. Його очі палали емоціями.

— Що він тобі сказав?

— Все, — Аня грайливо знизала плечима.

Каміль закотив очі й провів рукою по волоссю.

— Ох, цей ідіот…

— Каміль, ти справді попросив друга шпигувати за мною?

Він помітно зніяковів, хоча намагався триматися впевнено.

— Це не було шпигунство… Це просто… перевірка.

Аня пирхнула.

— Ти розумієш, наскільки це безглуздо?

— Я знаю! — Каміль скривився. — Але ти… Ти ж знаєш, як я до тебе ставлюся.

Він не відривав від неї погляду, і на мить Аня відчула, як її серце тьохнуло.

— Каміль… — вона зітхнула. — Я нікого не шукала. Я чекала на тебе.

У його очах з’явилося полегшення, а губи розтягнулися в знайому нахабну усмішку.

— То ти зізнаєшся, що я тобі потрібен?

Аня закотила очі.

— Ти нестерпний.

— Але ти мене любиш, — підморгнув Каміль.

— Вгадай, хто тепер має компенсувати мені моральні страждання через твої витівки?

Він засміявся.

— Слухаю уважно.

— Коли ти повернешся, ти поведеш мене в найкращий ресторан у місті.

— Лише це? — він схилив голову набік.

— І потім ти зробиш мені масаж.

— Ого, як вигідно все повернулося! — Каміль удавано здивувався.

— І будеш робити все, що я скажу, хоча б один день.

— Один день? — Він усміхнувся хитро. — Гаразд. Але якщо ти не витримаєш і знову захочеш мене бачити раніше, то я виграв.

Аня всміхнулася.

— Побачимо, хто перший здасться.

Каміль подивився на неї довго і тепло.

— Я вже здаюся, Аню. Я давно здаюся.

Вона відчула, як у грудях стало тепло.

— Тоді повертайся швидше.

— Я вже лечу.
Наступні кілька днів пролетіли швидко. Каміль продовжував писати частіше, ніж зазвичай, а Аня наче навмисне відповідала трохи повільніше, щоб подражнити його. Вона знала, що він уже на гачку. І їй це подобалося.

Каміль був більш уважним, ніж коли-небудь. Він розпитував, як минув її день, що вона їла, як почувалася, навіть цікавився, які новинки з’явилися в магазині.

— Чому ти так дивуєшся? — писав він. — Я завжди такий турботливий.