Книги Українською Мовою » 💛 Короткий любовний роман » Закохатися навесні, Аманда Рід 📚 - Українською

Читати книгу - "Закохатися навесні, Аманда Рід"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Закохатися навесні" автора Аманда Рід. Жанр книги: 💛 Короткий любовний роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 29 30 31 ... 41
Перейти на сторінку:
20. Другий шанс

Стою в тісному коридорі своєї квартири, дивлячись на Назара, і відчуваю, як повітря між нами тремтить від напруги.

Його рука все ще зависає в повітрі, ніби він хоче доторкнутися до мене, але боїться, що я знову відштовхну. Мої слова — «доведи не словами» — відлунюють у голові, і я раптом розумію, що кинула йому виклик. Але чи готовий він його прийняти? І чи готова я повірити, якщо він спробує?

— Сабріно, — його голос тихий, майже благальний, але я бачу, як у його очах спалахує рішучість. — Дай мені шанс. Один шанс.

Я схрещую руки на грудях, ніби це може захистити мене від його погляду, який пронизує наскрізь. Мені хочеться кричати, вигнати його, але щось у його тоні змушує мене завмерти. Я киваю, ледве помітно, і це, здається, додає йому сміливості.

— Не тут, — каже він, озираючись на тісний коридор. — Ходи зі мною. Зараз.

— Куди? — мій голос звучить різкіше, ніж я хочу. — Назаре, вже пізно, я втомлена, і…

— Будь ласка, — перебиває він, і в його очах з’являється щось нове — не гнів, не зухвалість, а щирість, якої я раніше не помічала. — Довіряй мені. Хоча б на годину.

Вагаюся. У голові кричить, що це помилка, що я знову підставлю себе під удар. Але серце, це дурне серце, шепоче, що я можу пошкодувати, якщо не піду. Я зітхаю, хапаю куртку з вішалки і киваю.

— Гаразд. Але якщо це чергова твоя гра, я тобі цього не пробачу.

Він не відповідає, лише відкриває двері й виходить у темний під’їзд. Я йду за ним, і ми мовчки спускаємося сходами. Нічний вітер б’є в обличчя, коли ми виходимо на вулицю. Весна вже вступила в свої права — повітря пахне квітучими деревами, а десь далеко чути сміх студентів, що гуляють біля гуртожитку. Але я не можу насолоджуватися цим. Мої думки — суцільний хаос.

Назар веде мене до парку біля університету. Я знаю це місце — ми часто гуляли тут із подругами, але зараз, у темряві, воно виглядає інакше. Ліхтарі кидають м’яке світло на алеї, а квітучі вишні шелестять листям над нашими головами. Він зупиняється біля однієї з лавок і повертається до мене.

— Пам’ятаєш нашу першу розмову? — питає він, і його голос звучить м’яко, майже ніжно. — Ти стояла біля дошки, вся така серйозна, і я подумав: «Ця дівчина або зведе мене з розуму, або врятує».

Фиркаю, намагаючись приховати, як його слова зачіпають мене.

— Ти тоді кинув мені виклик, — кажу я. — Сказав, що мої лекції нудні.

— Бо я хотів, щоб ти звернула на мене увагу, — він робить крок ближче, і я відчуваю тепло його тіла, незважаючи на прохолодний вечір. — Я не знав, як інакше. Ти була такою… недосяжною.

Відводжу погляд, дивлюся на пелюстки, що падають на асфальт. Мені хочеться вірити йому, але спогади про ту першокурсницю, про його посмішки іншим дівчатам, стискають моє серце.

— Назаре, я бачила тебе з іншими, — мій голос тремтить. — Ти фліртуєш, ти завжди в центрі уваги. Як я можу бути впевнена, що я для тебе не просто черговий проєкт?

Він хапає мене за плечі, змушуючи подивитися йому в очі. Його пальці міцні, але не грубі, і я відчуваю, як моє серце пропускає удар.

— Тому що я тут, Сабріно. О десятій вечора, стою перед тобою і благаю повірити, що ти — єдина, хто має для мене значення, — його голос ламається, і я бачу, як він бореться з собою. — Так, я спілкуюся з людьми. Так, я жартую, посміхаюся. Але це не те, що ти думаєш. Я не хочу нікого, крім тебе.

Хочу відштовхнути його, сказати, що це брехня, але його очі — вони не брешуть. У них стільки болю, стільки надії, що я починаю сумніватися у власних переконаннях.

— Тоді доведи, — шепочу я, повторюючи свої слова з квартири. — Не словами, Назаре.

Він відпускає мої плечі і дістає з кишені маленький блокнот. Я впізнаю його — це той, у якому він постійно робить ескізи на парах. Він простягає його мені, і я з подивом беру його в руки.

— Відкрий, — каже він тихо. Я розгортаю блокнот, і моє серце завмирає. На кожній сторінці — ескізи.

Але не абстрактні малюнки чи дизайнерські проєкти, а я. Ось я стою біля дошки, тримаючи маркер. Ось я сміюся, відкинувши волосся назад. Ось я сиджу в аудиторії, задумливо дивлячись у вікно.

Кожен малюнок виконаний із такою увагою до деталей, що я відчуваю, як сльози підступають до очей.

— Це ти, — каже він, і його голос тремтить. — З першого дня, коли я тебе побачив. Я малював тебе, бо не міг перестати думати про тебе. І якщо це не доказ, тоді я не знаю, що тобі ще показати.

Гортаю сторінки, і кожен ескіз ніби відкриває частинку його душі. Я бачу себе його очима — не просто викладачку, не просто дівчину, а когось особливого. Мої пальці тремтять, коли я закриваю блокнот і дивлюся на нього.

— Чому ти не показав цього раніше? — питаю я, і мій голос звучить хрипко.

— Бо я боявся, — зізнається він, опускаючи погляд. — Боявся, що ти посмієшся. Або що ти не повіриш. Я не такий крутий, як здаюся, Сабріно. Я просто хлопець, який закохався в дівчину, яка змусила його захотіти бути кращим.

Стою, не знаючи, що сказати. Мої страхи, мої сумніви — вони все ще тут, але тепер вони здаються такими дріб’язковими порівняно з тим, що я тримаю в руках. Я роблю крок до нього, і він завмирає, ніби боїться злякати мене.

— Ти справді думаєш, що я особлива? — питаю я тихо.

— Я не думаю, — він посміхається, і ця посмішка — не зухвала, а тепла, справжня. — Я знаю.

Я відчуваю, як мої стіни руйнуються.

Може, я помилялася. Може, він не ідеальний, але хто з нас ідеальний? Я роблю ще один крок і опиняюся так близько, що відчуваю його подих. Мої пальці торкаються його руки, і він обережно стискає їх.

— Якщо ти знову мене обдуриш, я тебе знищу, — кажу я, намагаючись звучати суворо, але мій голос зрадницьки тремтить.

— Обіцяю, — шепоче він, і в наступну мить його губи знаходять мої.

Поцілунок м’який, але сповнений усього, що ми не сказали.

Я відчуваю, як пелюстки вишні падають нам на плечі, як весняний вітер огортає нас, і вперше за довгий час мені не страшно. Я не знаю, що буде завтра, але зараз, у цьому моменті, я вірю йому. Вірю нам.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 29 30 31 ... 41
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Закохатися навесні, Аманда Рід», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Закохатися навесні, Аманда Рід» жанру - 💛 Короткий любовний роман:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Закохатися навесні, Аманда Рід"