Читати книгу - "Темні нащадки, Salamander"

Аурелія вражено відступила на крок.

— Як ти можеш це говорити? Ти ж знаєш, що він для мене важливий!

Каель засміявся, його голос лунав у пустому коридорі.

— О, принцесо, ти так наївна. Твій "важливий" — всього лише смертний. Вони приходять і йдуть. Чому я маю ризикувати собою чи йти проти наказу батька заради нього?

— Тому що ти мені як брат! — крикнула вона, її голос затремтів від злості. — І якщо ти справді здатний на таке, то я більше не бачу перед собою того Каеля, якого знала.

Каель зітхнув, і на мить в його очах промайнув жаль, але він швидко зник, поступившись холодній байдужості.

— Може, ти просто ніколи не знала мене по-справжньому, Ауреліє, — сказав він тихо. — Але не хвилюйся, твій смертний ще живий. Поки що...

Його посмішка повернулася, але тепер вона виглядала ще більш зловісною.

— Тобі краще почати думати, як переконати батька. Інакше ні я, ні ти, ні навіть Даруся не зможемо його врятувати.

Аурелія мовчки дивилася йому у спину, коли він пішов уперед. Її серце стискалося від страху та люті.

Каель штовхнув двері, і вони відчинилися з легким скрипом.

— Ласкаво просимо додому, принцесо, — промовив він із легкою іронією, жестом вказуючи на кімнату.

Аурелія увійшла, і одразу її накрила хвиля спогадів. Це були ті самі покої, в яких вона жила до втечі. Високі стіни, обтягнуті темно-зеленим оксамитом, золоті канделябри, що освітлювали приміщення м'яким світлом, і величезне ліжко з балдахіном, яке здавалось таким чужим і водночас знайомим.

— Ти завжди була улюбленицею, — зауважив Каель, заходячи слідом і закриваючи двері. — Найкращі покої, найкращі сукні, найбільша увага. А тепер ти повернулася, щоб це все знову отримати.

— Невже ти думаєш, що я за цим повернулася? — кинула Аурелія, різко обертаючись до брата.

Каель підійшов до столу, взяв один із кришталевих келихів і налив собі вина.

— Не знаю, сестро, — сказав він, роблячи ковток. — Але я знаю, що ти зараз у пастці. Батько не дозволить тобі втекти знову.

Він поставив келих на стіл і, схилившись трохи вперед, глянув їй в очі.

— І навіть твій смертний не стане тобі підтримкою.

— Лукас важливий для мене, — твердо сказала Аурелія, піднявши підборіддя.

Каель засміявся, його сміх лунав холодно і відсторонено.

— Для тебе, можливо. Але не для нас, Ауреліє. Він для цього світу ніщо. І якщо ти не виконаєш те, чого хоче батько, його життя завершиться дуже швидко.

— Каелю... — її голос затремтів, але вона стрималась. — Чому ти такий? Що сталося з тим хлопцем, який колись захищав мене?

Каель нахилив голову, його посмішка стала м'якішою, але не менш іронічною.

— Той хлопець помер у той момент, коли ти покинула нас, — відповів він. — Ти ж повернулася не для того, щоб згадувати минуле.

Він рушив до дверей, але, вже тримаючись за ручку, додав:

— Готуйся до вечері. Батько хоче бачити тебе у кращому вигляді.

І вийшов з кімнати, залишивши її одну.

Аурелія прилягла на ліжко, поринаючи у спогади. Вона згадала той день, коли вперше зустріла Лукаса. Це було на одній із прогулянок містом, де світ без магії здавався таким чужим і незнайомим. Вона стояла на площі, розглядаючи старовинні будівлі, коли він підійшов, з усмішкою і легким питанням: "Чи можна допомогти?". Її перше враження — він був таким простим, але з якимось непояснюваним шармом. Відтоді вони часто зустрічались, і Лукас став частиною її нового життя.

Двері тихо постукали, і Аурелія підняла голову, озираючись на звук. Відкриваючи їх, вона побачила Даріуса, який стояв у дверному прорізі, його обличчя було спокійним, але в очах світився холодний блиск.

— Ну, сестричко, — промовив він, увійшовши до кімнати з невиразною посмішкою на обличчі, — ти все ще вибираєш смертних? Життя тебе так і не навчило.

Аурелія стиснула кулаки, але не відповіла. Вона була вже втомлена від постійних знущань і відчуття безвиході. Проте спробувала зберегти спокій.

— Даріус, ти теж у цьому? Ти не краще за Каеля, — відповіла вона, намагаючись втримати погляд.

Даріус зробив крок вперед, злегка нахиляючись до неї, і його посмішка стала ще більш зловісною.

— Вибач, але ти просто не розумієш. Батько правий. Ти і твій смертний — всього лише розвага, і я не думаю, що це продовжиться довго.

Він обійшов її, оглядаючи кімнату, ніби оцінюючи її, потім повернувся до Аурелії.

— Ще не розумієш, що ми тут для того, щоб правити? Що ти теж маєш бути частиною цього? Ти не збираєшся втекти знову, — додав він, знову дивлячись на неї, і на його обличчі знову з'явилася зловісна посмішка.

Аурелія не відповіла. Їй не було що сказати. Даріус знову подивився на неї і, трохи помовчавши, додав:

— Ти завжди була слабкою, Ауреліє. І це твоя помилка — триматися за таких, як Лукас. Ти не змінилася.

І з цими словами він вийшов з кімнати. Аурелія встала з ліжка і підійшла до дзеркала, вдивляючись у своє відображення. Її вигляд був спокійним, але в серці все тривожилося.

Відкривши шафу, вона дістала червону червону сукню. Вдягнувши її, вона підкреслювала її фігуру, волосся Ауріелія залишила розпущеним, злегка хвилястим, як завжди, і підібрала кілька прикрас. Усе виглядало ідеально, але вона відчувала, що все це — лише маска, яка не приховує того, що відбувається в її душі.

У двері знову постукали.

— Я прийшов за тобою, — прозвучав голос Каеля з-за дверей.

Аурелія зітхнула і відкрила двері. Каель стояв на порозі, одягнений у чорну розкішну мантію. Він з цікавістю оцінив її вигляд, але його обличчя залишалося холодним, навіть з якоюсь байдужістю.

— Готова? — запитав він, не поспішаючи заходити.

Аурелія кивнула, намагаючись приховати свою напругу, і вийшла за ним. Їх кроки звучали важко, коли вони йшли по коридорах замку.

Коли вони досягли тронної зали, Каель подав їй руку, і вони разом увійшли. Тронна зала була величною, з великими колоннами, на яких висіли старовинні гобелени. Батько вже сидів на своєму троні, його погляд був холодним, але сповненим авторитету.