Читати книгу - "Сіра кішечка Темного володаря, Аманді Хоуп"

Погляд кішечки зупинився на камінній полиці, де поміж келихів і пляшки вина стояли різноманітні статуетки.

Граційно, мов тінь, вона зістрибнула на полицю й обнюхала найближчу фігурку — позолочену постать якоїсь знатної пані. Можливо, це був портрет господині будинку. Матеріал, з якого вона була зроблена, мав холодний, металевий запах, схожий на залізо з домішкою срібла.

«Схоже, ця цяцька впаде з таким гуркотом, що сполошить півпалацу… якщо їй трохи допомогти», — зловтішно подумала Віка і обережно зсунула статуетку лапкою ближче до краю.

Ще мить — і фігурка, похитнувшись, зісковзнула вниз. Вона не розбилася, але звук удару, гучний та несподіваний, гучно рознісся кімнатою, розлетівшись луною по стінах.

— Упс... — кішечка поглянула на зачинені двері, нашорошивши вуха в очікуванні.

Настала тиша. Усі звуки з сусідньої кімнати, що ще мить тому звучали доволі характерно, стихли. Проте невдовзі там знову почулися квапливі рухи.

— Ах ось як? — хмикнула Віка-кішка і з азартом почала скидати з полиці все підряд. Статуетки, декоративні вазочки, перламутрові скриньки — усе летіло на підлогу. Гуркіт був такий, що ним можна було підняти навіть мертвого з могили.

Двері залишались зачиненими. Віка насупилась і занесла лапку над кришталевим келихом.

У ту ж мить двері різко розчахнулись, і з-за них вилетів напівроздягнений ельф. Його сорочка була розстебнута, відкриваючи рельєфні м’язи, торс блищав у світлі свічок, а очі іскрилися подивом.

Віка мимоволі облизнулася — видовище, слід визнати, було доволі ефектним.

Побачивши кішку та весь безлад, що вона влаштувала, Темний завмер, наче не знав, сміятися йому чи гніватися. Віка — теж. Завмерла з лапкою, готовою зіштовхнути черговий келих, і втупилася в нього своїми зеленими очима.

Цей німий поєдинок тривав, доки не втрутилася Жеолі. Вона з’явилася у дверях, обурена, розпатлана й надміру збуджена.

— Що тут коїться?! — вигукнула. — Як ця тварина потрапила до мого будинку?!

«За “тварину” відповіси!» — образилася Віка і, не зводячи очей з коханки, зіштовхнула келих. Той впав із дзвоном і розлетівся на дрібні уламки, які весело заіскрилися на підлозі.

— Ах ти! — вирвалося в Жеолі, але вона й далі стояла, втративши дар мови від нахабства пухнастої гості.

Кішка ж продовжувала вилизувати лапку, не звертаючи уваги на двох ельфів, які стояли мов загіпнотизовані.

— Ах ти, нечиста тварюко! — знову вибухнула коханка й рвонула до дверей. — Гей! Хтось! Негайно сюди!

Двері прочинились майже миттєво. У кімнату забігла служниця, за нею — ще двоє. Вони боязко ступали по килиму, обережно наближаючись до камінної полиці.

«Ой, це ви даремно...» — із задоволенням подумала Віка, стискаючи вуха, наче перед стрибком.

«Коли я стала такою зухвалою? Та ні, це просто надто весело!» — засміялася в думках, продовжуючи вмиватися з виглядом повної байдужості.

Щойно служниці кинулись до неї, вона підстрибнула, як пружина, пробіглась по плечах двох здивованих жінок і в одну мить опинилася на святково накритому столі.

«Ох, буде вам зараз видовисько!» — зловтішно блиснули очі кішки.

Вона всілася на краєчок столу й, склавши лапки, подивилася невинно, майже янгольськи. Зелені очі дивилися знизу вгору, мов дитячі — щирі й безневинні.

Здавалося, ніхто б не повірив, що ця пухнаста істота — винуватиця хаосу й розрухи.

Проте служниці, вчувши провал попередньої спроби, цього разу діяли злагоджено й швидко. Але не настільки швидко, як спритна кішка.

Віка знову зірвалася з місця, стрімголов промчала по столу, перевертаючи келихи, страви, прибори. Наприкінці стола вона зачепила скатертину кігтями й потягнула її за собою. З гучним тріском усе — посуд, їжа, вино — з гуркотом посипалося на підлогу.

У кімнаті стояв такий шум, що за мить усі схопилися за голови. Здавалося, у будинку обвалилася стеля або розпочалася атака ворожих військ.

— Та зловіть її! — шаленіла Жеолі, наложниця Темного Повелителя.

Лише сам Міхаель залишався незворушним. Хоча міг би легко схопити сіру хуліганку, здавалося, або не хотів, або його це зовсім не обходило. А може, його навіть тішило те, як ця тваринка влаштовує безлад.

Він стояв посеред просторої кімнати, залитої м’яким світлом люстри, і не зробив жодного кроку, навіть коли кішка пробігала повз нього.

Тим часом Віка-кішечка стрімко метнулася до прочинених дверей балкона. Вигнувши спинку, з розгону зістрибнула на різьблені кам’яні перила, обвиті вічнозеленим плющем, і зупинилася.

Звідси, з висоти другого поверху, вона окинула поглядом створений нею бедлам. Посеред вітальні лежали розкидані статуетки, розбитий посуд, шматки фруктів і розлите вино. Її смарагдові очі блищали від задоволення.

«Непогано я повеселилася!» — подумала, як раптом її погляд зустрівся з холодно-пронизливими синіми очима Повелителя.

— Як тобі секс? — зловтішно подумала кішка, муркнувши на всю душу.

Для Міхаеля це звучало лише як коротке, виразне: «Няв!». Але погляд тварини, її граційність, нахабство — усе в ній щось йому нагадувало. Знайоме і дивне водночас.

Поки вони вели німий поєдинок очима, служниці вже встигли підійти впритул. Обережно, з трьох боків, вони оточили тваринку, готуючись до кидка.

Та Віка тільки на мить насупилась, далі ж миттю зістрибнула вниз із балкону, легко приземлившись у високій траві.

Гілки троянд і кущів, що росли під балконом, розступилися перед нею. Шерсть кішечки ледь затремтіла від вітру, а її хвіст нервово смикнувся. В одну мить вона зникла в зеленому морі чагарнику.

— Ні на що не здатні! — з люттю вигукнула Жеолі, обернувшись до слуг. — Приберіть тут усе!

Сказавши це, вона вже значно лагідніше повернулася до Темного:

— Ходімо на балкон, поки тут не приберуть?