Читати книгу - "Майбутнє імперії, Серена Давидова"

Елізібет

Франц поїхав, не залишивши ані обіцянки, ані натяку, чи повернеться знову. Минув тиждень, і щоб я не робила, як би обережно не підводила розмову — герцог уперто мовчав про ту розмову між ними. Чоловік із каменю, інакше й не скажеш. І про що таке вони розмовляли, що він не бажає ділитися навіть зі мною?

Я ловила себе на тому, що вечорами підбираю слова, як шахіст — обережно, вивірено, лише б підвести його до тієї теми, що не давала мені спокою. Але герцог або вдавав, що не розуміє, або дійсно не бажав повертатися до цієї розмови. Його мовчання — мов стіна між мною й правдою.

Кінець квітня приніс тепло — щедре, сонячне, із запахом весняної землі. Квіти на клумбах вибухали зеленими паростками, а розсада на столику біля вікна в моїй кімнаті вже благала про висадку. Айстри витягнулися, пишні й гордовиті, космеї розправили стебла, готові вітатися з вітром, а фіалки вже потішили першими ніжно-фіолетовими квітками.

А ще герцог несподівано замовив у ботанічному саду кілька кущів півоній. Вони прибули в темних відрах, з тугими, соковитими бруньками, обіцяючи пишне цвітіння. Їх я теж планувала переселити в землю — сьогодні.

Спочатку моя пристрасть до квітів викликала подив. Емма кілька разів натякала, що леді не личить возитися з землею. Але коли побачила, як вправно я саджаю, як обережно поводжуся з паростками, зітхнула й перестала бурчати. А згодом і сама почала допомагати — то подасть воду, то підтримує тендітну стеблину, щоб я не пошкодила її корінця.

Міс Штак спершу була більш категоричною. Вона не любила ґрунт і постійно нагадувала, що руки леді мають пахнути парфумами, а не гноєм. Та коли побачила, що герцог тільки всміхається на мої городні амбіції й навіть заохочує їх, махнула рукою. Зрештою, вона вирішила використати цей час «з користю» — влаштувалася в альтанці з томом етикету й голосно читала мені правила поведінки при дворі імператора.

Сьогодні була велика висадка — справжнє садове свято. Поки сонце обіймало клумби біля ганку, я працювала поруч з альтанкою. Чоловіки натаскали відра з водою, розставивши їх навколо — щоб мені не доводилося бігати до бочок.

Серед різдвяних подарунків від герцога була одна особлива річ — штани, пошиті спеціально для мене. Легкі, зручні, ідеальні для садової роботи. Зверху я одягала спідницю з розрізами, які прикривалися навхрест. У звичному положенні вони виглядали цілком пристойно, але якщо потрібно було присісти — я могла підіткнути спідницю й не хвилюватися за вигляд.

Перед висадкою я зробила креслення клумби — справжню карту цвітіння. Я розрахувала все: коли що зацвіте, які кольори змінюватимуть одне одного. Хотіла, щоб кожна клумба квітла безперервно — з ранньої весни до осені. Навіть садівник, який час від часу приходив доглядати за садом, схвалив мій план. Ми разом повзали по землі, саджаючи цибулини, кореневища, розсаду — мов художники, які творять пейзаж, тільки пензлі у нас були зеленими.

Я поспішала пересадити ще кілька крихітних паростків у м’яку, вологу землю. Час був якраз підходящий — і я не мала наміру гаяти жодної хвилини. Обережно взяла наступну розсаду: ніжні пелюстки рожевих левкоїв тремтіли від подиху вітру, і мені здавалося, що вони вбирають тепло моїх пальців, мов добрі слова.

— Леді Елізабет, — пролунав з альтанки тонкий, трохи повчальний голос міс Штак. — Уявіть ситуацію: вас запрошено до імператорського палацу на вечерю. Подано сьомгу в кремовому соусі. Питання: з якого боку берете ніж?

Я кивнула... десь у бік квітів, бо саме намагалася втиснути розсаду у вузенький рядок, не порушуючи симетрії грядки. Вся моя увага належала землі.

— Зліва, — буркнула я, змахуючи пасмо волосся, яке вперто лізло мені в очі.

— Зліва? — перепитала міс Штак, вже з тією інтонацією, яка передувала черговому менторському поясненню.

— Ну так… лівий ніж для лівої руки, — пробелькотіла я, не зовсім розуміючи, що щойно сказала повну нісенітницю.

— Аж ніяк, — пролунав раптом глибокий, спокійний голос з-за спини. Знайомий голос.

Я різко підвела голову, ледь не зламавши стебло. Міс Штак завмерла, її книга з етикету ледь не випала з рук. Ми обидві, майже одночасно, подивилися в сторону звідки звучав голос.

Під деревом, спираючись на стовбур, стояв Франц.

— Ніж для риби беруть правою рукою, лезом донизу. Виделку — в ліву, — продовжив він майже без емоцій, наче щойно повернувся з тої самої імператорської вечері.

Моє обличчя почервоніло, і не від праці. Я раптом відчула себе дівчиськом у старому фартушку, з землею під нігтями та пасмами волосся, що вибилися з-під косинки. Чудове враження на герцога, справді…

— Ви нас до смерті налякали! — зойкнула міс Штак, підхоплюючись на ноги.

— Перепрошую, — відповів Франц з ледве помітною усмішкою. — Не мав наміру підкрадатися, але пані Елізабет, здається, була надто захоплена ботанікою, щоби почути мої кроки.

— Можливо, — пробурмотіла я, стріпуючи землю з долонь і намагаючись сховати їх за спину. — Не кожному дано одночасно думати про паростки й імператорські ложки.

— А вам, здається, дано більше, ніж ви самі собі дозволяєте, — сказав він тихо. І я не була певна, чи це була іронія… чи щось зовсім інше.

— Ви представите свою компаньйонку? — він кивнув у бік альтанки, де міс Штак вже втретє перегортала одну й ту саму сторінку.

Я витерла руки об фартух, трохи ніяковіючи:

— Це міс Штак. Моя гувернантка… і добра подруга. — Міс Штак, почувши своє ім’я, миттєво зробила бездоганний реверанс. Як згадаю, як вона мене муштрувала з цими реверансами — не дивно, що в неї виходить так граційно. Я їй навіть трохи заздрила… по-білому.

— Міс Штак, це його світлість герцог Зельцмарк, — додала я, відчуваючи, як у моєму голосі з’являється нотка гордості.

Франц ввічливо кивнув.

— Рада знайомству, ваша світлість, — промовила міс Штак. А вже за мить, мов за сигналом, повернулася на своє місце і почала гортати сторінки з таким виглядом, ніби читає не правила етикету, а трактат із алхімії.